Оксана ПРОЦЮК
Нещодавно до українського парламенту внесли три законопроекти про державну мову і механізми її захисту. Проектами законів передбачено майже повну українізацію медіа-простору, книговидання, кінематографа, реклами та культурного простору. Думки експертів і навіть користувачів соцмереж щодо цього розділилися. Звісно, що й на парламентарів чекають нові баталії щодо мовного питання. Детальніше про особливості мовних законів – в ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» з народним депутатом України Олегом МЕДУНИЦЕЮ.
— У парламенті зареєстровано три мовні законопроекти, довкола яких точаться суперечки. Дехто радіє, що в разі ухвалення одного з них українська мова нарешті отримає реальний, а не декларативний статус державної. Інші вважають, що мовне питання не на часі, бо поглибить розкол суспільства. А є й такі, що бачать у законопроектах «насильницьку українізацію». З огляду на те, що ви належите до групи ініціаторів двох із проектів законів, розкажіть про них основне, що потрібно знати пересічному громадянину країни.
— Я особисто поділяю точку зору перших і вважаю, що прийнятий закон справді дасть українській мові реальний статус державної. Чому закон про мову необхідно приймати нині? Як на мене, його треба було схвалити ще раніше. Але через українську традицію дочасних виборів, а відповідно популістську поведінку частини народних обранців, мовне питання або не порушували у парламенті, або ж на ньому просто спекулювали у гонитві за власними політичними рейтингами. Так ми і отримали закон Ківалова-Колесніченка.
Сьогодні у Верховній Раді зареєстровано три законопроекти про мову: №5556 «Про мови в Україні», №5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» і №5670 «Про державну мову». Я входжу до групи ініціаторів законопроекту №5556 та до групи ініціаторів законопроекту №5670. Вважаю, обидва проекти цілком адекватні. Щоправда, останній передбачає більше відповідальності за порушення закону.
Пересічному громадянинові я запропонував би подивитись на закон про державну мову як на закон про захист і популяризацію вітчизняного високоякісного продукту. Коли ми купуємо товари в супермаркеті, то завжди дивимось на етикетку і не довіряємо тим, зміст яких не можемо прочитати. Те саме і з телебаченням, радіо, оголошеннями у громадському транспорті тощо. Те ж і з мовою офіційних документів: коли ви шукаєте потрібну вам офіційну інформацію про власні права, чи на всі сто відсотків повірите, скажімо, російськомовному джерелу? І тут не йдеться про побутові обмеження будь-яких мов. Йдеться про офіційну державну інформацію. Сюди ж належать і дошкільні, позашкільні та загальноосвітні заклади. Це майбутнє нашої держави, ми не можемо виховувати покоління, за яке нинішні батьки, що навчалися в радянських школах, вирішують, якою мовою повинна володіти їхня дитина. Перш за все дитина має володіти державною мовою – українською. Якщо хтось віддає перевагу французькій, можна переїхати до Франції і вивчати там знову ж таки державну мову – французьку.
Фактично законопроект про мову – це внесення низки змін до чинних законів України, які регулюють сферу культури, книговидання, телерадіомовлення, освіти, державної служби, судову гілку влади тощо.
— Дехто з експертів вважає, що в зареєстрованих у Раді законопроектах про мову закладено максималістські норми. Зокрема, це стосується того, що одразу після набуття чинності закону весь загальнонаціональний мас-медійний простір має бути переведено на українську мову. А в підсумку це призведе до невиконання закону, породить серйозні протистояння та конфлікти. Чи не доречніше поступово українізувати мас-медійний простір і державну сферу?
— Навколо закону про запровадження квот на український контент для вітчизняних радіостанцій також точилася маса дискусій і відчувалося штучне нагнітання ситуації. Утім, закон прийнято, він набув чинності й діє. Приємно вмикати FM-хвилю і чути високоякісну українську музику, відчуваєш, що ти є в Україні. Чи постраждали від цього закону радіохолдинги? Вважаю, що ні. Чи перестали постійні радіослухачі слухати свої улюблені «ефемки»? Ні. Більше того, я переконаний, що понад половину меломанів навіть не знають про те, що в Україні почав діяти такий закон.
Те саме і з мовним законопроектом. Треба розуміти, що обурюються і здіймають хвилі спротиву конкретні олігархічні клани, які заробляють на інформаційних продуктах іншомовного походження і через цей інформпродукт мають вплив на свідомість українського народу.
Коли закон запрацює, його будуть всі виконувати. Ніхто не відмовиться від улюбленого серіалу чи програми і навчиться сприймати його державною мовою.
— Все ж чому, на вашу думку, на 26-му році незалежності українська мова й далі потребує захисту?
— Саме тому, що українська мова в Україні й досі не має реального статусу державної. Тому, що протягом усієї історії незалежності українську мову ніхто не захищав. Навпаки, весь час ми спостерігали хвилі «захисту русского язика». Наш східний сусід активно працював у регіонах російськомовного населення і вів цілеспрямовану політику його «захисту». Сьогодні ми маємо результати цієї політики – маємо «захищений» Крим, маємо «захищений» Донбас.
— Чому досі не скасовано закон Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики», який фактично дисонує з державною політикою?
— У разі прийняття закону про мову закон Ківалова-Колесніченка фактично втратить чинність. Це прописано у нових законопроектах.
— Якими, на вашу думку, є перспективи ухвалення нового мовного закону, а відтак його належного впровадження?
— Я вважаю, що шанси ухвалення нового мовного закону доволі високі. Вже той факт, що колектив співавторів двох законопроектів налічує понад 30 народних депутатів, свідчить про політичну зрілість парламенту щодо цього важливого кроку.
