На моє переконання, деяких «реформаторів», «молодих правдорубів» спеціально тримають та терплять у владних фракціях.
Байдуже, що вони говорять – вони можуть говорити найгостріші речі та найголоснішу критику. Але найгостріші та найголосніші слова у їх вустах є вигідними владі – бо владі вигідніше, коли ці слова промовляють люди, за своєю суттю нездатні бути альтернативою владі, нездатні до управління, до розуміння того, як керувати державою.
Медіа-опозиція – політики, можливо, у чомусь навіть непогані хлопці, котрі здатні яскраво критикувати владу, бути у центрі уваги, але при цьому їх компетенції закінчуються медіа-сферою. Не маючи жодного управлінського досвіду і часто навіть не розуміючи потреби вчитися керувати та розуміти, ці політики надзвичайно вигідні владі. На виборах українець голосує боязко, він насправді не любить популістів і підсвідомо вибирає тих, хто здатен розпоряджатися владою, навіть якщо той нечесний. Удавано чесних та відверто некомпетентних людей виборець насправді уникає.
Отож, медіа-опозиція, псевдоморальні авторитети – вдала технологія влади та характерний феномен нашої доби.
«Посмотри им в глаза, а не на прически и бороди» – подивіться на рішення, що вони пропонують. Рішень або нема, або вони неглибокі і непослідовні (спочатку – за Шокіна, потім – різко проти Шокіна), або відверто смішні.
І не варто думати, що Захід не розуміє, що відбувається.
Усі збіги випадкові.
