Богдан Галайко: «Завдання науковців – показувати правдиву історію» | Український погляд

Як себе зарекомендує новий уряд стане відомо згодом. Однак співробітники Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, маючи досвід підготовки аналітичних записок для органів виконавчої влади, планують написати ще для нової влади. Про це та інші питання – в інтерв’ю з директором інституту Богданом ГАЛАЙКОМ.

Зараз співробітники інституту працюють над цікавими темами, об’єднаними спільною назвою «актуальне українознавство». Що мається на увазі?
На перший план ми висуваємо ті проблеми, які є справді гострими і актуальними для України сьогодні. «Актуальне українознавство» ми започаткували минулого року і провели навіть всеукраїнську наукову конференцію з цього приводу. Ми започаткували дві нові теми, які стосуються гуманітарної кризи на Донбасі і в Криму, що призвела до війни та анексії.

Ми сформували перші робочі групи. І я сподіваюсь, що найближчим часом зможемо презентувати перше видання. Також ми плануємо підготувати низку аналітичних записок, рекомендацій для тих чи інших органів виконавчої влади.

Тобто це має бути своєрідною інструкцією для влади?
Так, ті чи інші органи виконавчої влади зможуть використовувати її в своїй поточній роботі для того, щоб не робити помилок.
Думаєте, будуть?
Я не знаю, чи вони використовуватимуть. Але наше завдання ці пропозиції надати, тому що сьогодні кожен, де б він не працював, повинен не тільки виконувати свою роботу, але й думати над тим, як докласти максимум зусиль для загальної перемоги. А от науковці зможуть до цього таким чином долучитися. Ми також проводимо й інші дослідження, які стосуються української історії, українського сьогодення, наприклад, тема Другої світової війни. На Міжнародній науковій конференції «Українська Друга світова», яку ми організували минулого року разом з Інститутом національної пам’яті, з історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, провідні українські науковці ділилися своїми напрацюваннями, розповідаючи про вклад українців у перемогу, на противагу тим міфам, які поширює російська сторона, мовляв, Радянський союз переміг би у війні і без участі українців. Ми хочемо показати, який вклад нашого народу був у цій війні. І що боротьба після цього не завершилася, вона тривала. Українці далі змагалися за відродження власної державності.

«Табачники» і їм подібні намагалися викреслити цілі сторінки з нашої історії, не доносити їх до широкого загалу, або доносити в певному викривленому варіанті з радянської чи пострадянської подачі. Зараз йде війна за національну пам’ять, коли ті чи інші діячі намагаються її скорегувати по-своєму. І тому важливо сьогодні, коли відкриваються нові документи, нові архіви, максимально публікувати всі ці речі, щоб люди змогли їх побачити на власні очі і проаналізувати. А завдання науковців – писати хороші наукові праці і показувати правдиву історію.

Мова науковців для звичайного люду незрозуміла. Чи працюють Ваші колеги над науково-популярними книгами, які б були доступними для пересічного українця?
Це дійсно проблема, бо науковці змушені писати відповідно до вимог, які затверджені спеціальними інституціями, щоб ця продукція вважалася науковою. Навіть якщо вони і пишуть якусь роботу, то вона видається невеликим накладом, і є цікавою для вузького прошарку тих самих науковців. Але якщо ми говоримо про українознавчу складову, тут, крім вузьких наукових праць, можна писати щось і науково-популярного характеру. І завжди на основі хорошої наукової монографії можна написати якусь науково-популярну розвідку, нарис, який буде цікавий пересічній людині. Крім того, є Інтернет, куди наші дослідники викладають у більш доступній формі свої дослідження.
А як щодо взаємодії з візуальними засобами поширення інформації, наприклад, співпраця науковців із кінематографістами-документалістами?
Ми запрошували відомих кінорежисерів, які знімають українські історичні документальні фільми. Буквально минулого місяця ми проводили конкурс з українознавства для школярів. Учні з України і закордону писали свої перші наукові роботи, а потім наші співробітники відбирали найкращі і запрошували їх авторів у Київ. Приїжджають надзвичайно талановиті діти.

Вже два роки поспіль у цьому конкурсі ми намагаємося поєднувати серйозну програму і культурницьку складову, екскурсії Києвом, корисні зустрічі і презентації. І минулого, і цього року ми запрошували українських кінорежисерів, які демонстрували свої фільми. Цього року був у нас у гостях Іван Канівець, який зняв цілу низку фільмів, що стосуються української історії. Я думаю, це має перспективи, тому що в українській історії багато цікавих сюжетів, і багато істориків сьогодні можуть писати і пишуть сценарії. Лишень потрібна державна підтримка для того, щоб втілювати це в життя.

Співпрацюєте з іноземними організаціями чи інститутами?
Ми тільки почали в цьому напрямку певну діяльність. Активно працюємо з українським середовищем за кордоном. Ми вже були учасниками кількох конференцій, де були представники української діаспори з різних країн, які представляли як українські громади, так і навчальні заклади, зокрема, школи, університети. У нас зараз зав’язуються взаємини з низкою шкіл, де викладають українознавство, в США, Італії, Іспанії, які функціонують при українських громадах, церквах.
У чому полягатиме ця співпраця?
Ми з ними проговорюємо, чим можемо бути їм корисними. Є напрацювання з посібників, підручників, збірників, які вони можуть використовувати під час навчання. У них там проблеми з підручниками. Ми, на жаль, не продукуємо підручники, тому мусимо спільними зусиллями шукати якісь інші варіанти. Але виходячи з таких скромних можливостей, ми почили діяльність. Минулого тижня до нас з візитом приїжджали представники українського товариства українців в Польщі, зокрема товариство «Холмщина». Минулого року у нас був депутат невизнаної Придністровської Молдавської республіки, який є одним з очільників української громади. Там українці становлять чисельну етнічну меншину, українська мова є державною. Функціонують школи з українською мовою викладання. Ми їм теж допомагали з певною літературою. Крім того, в нас хороші стосунки з вищими навчальними закладами за кордоном. Скажімо, з Українським вільним університетом у Мюнхені. Наші науковці беруть участь у конференціях, які проводяться в університеті. Навіть двоє наших співробітників там викладають як запрошені професори. Сподіваємося, що цю співпрацю ми будемо поглиблювати і спектр контактів у нас розшириться.
Влада зараз дуже активно намагається інтегрувати в українське суспільство європейські традиції, зовсім не звертаючи увагу на ментальні особливості, які притаманні українському народу. Популярною темою сьогодні залишається децентралізація. Однак чи властиво для українців об’єднуватися в громади?
Українцям властиво підтримувати один одного. І останні події в Україні це яскраво продемонстрували, коли дійсно українці об’єднувалися заради спільної ідеї.
Але чомусь це об’єднання відбувається, тільки коли важко.
Розумієте, під брендом децентралізації часто подають і європеїзацію, підміняють поняття, зміщують акценти. Влада закликає: «Об’єднуйтеся в громади, і будуть у вас гроші, і будете самі вирішувати, на що ті гроші виділяти». Гроші можуть бути тільки тоді, коли ця громада здатна заробляти. Якщо об’єднується один бідний з іншим бідним, то звідки у них з’являться кошти? Чи об’єднається п’ять сіл в одну громаду, але в жодному з них нема підприємства, яке б приносило дохід. Наприклад, у Польщі децентралізація йшла не тільки як адміністративна реформа, але й паралельно відбувалися реформи у всіх напрямках. До того ж, вони проходили не за рік чи два, як у нас це хочуть зробити, а вже останні двадцять п’ять років ці процеси відбуваються. І це все робиться злагоджено. Громади дійсно отримують гроші, розвиваються. Слабші громади частково дофінансовуються державою. Поляки йшли до цього довго і найголовніше – накреслили схему, побачивши, як в кінці воно має функціонувати. Нам сьогодні ніхто не говорить, яка картинка чекатиме нас в кінці. Нам ніхто ще не розказав, скільки буде коштувати кожна реформа і врешті-решт, який вона матиме результат. Якщо дійсно прийдуть до влади люди, які це «намалюють» і чітко розкажуть людям, скільки все буде коштувати з кожної кишені (бо це все за рахунок людей відбувається), тоді в українців буде розуміння, що реформи варто підтримати і що за п’ять років, скажімо, вони отримають результат. А коли ніхто не розказує, а тільки під брендом децентралізації намагається освоїти якісь європейські гроші, відмити їх і вивести в офшори, то комічна ситуація виходить. Просто в черговий раз людей дурять, прикриваючись красивими фразами, наводячи певні європейські приклади.