Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Бесланом Кмузовим — представником черкеського національно-визвольного руху “Вільна Черкесія” та головою Координаційної ради Черкесії/Кубані.
— Доброго дня, Беслане. Дякуємо, що знайшли час поспілкуватися.
— Доброго дня. Із задоволенням відповім на ваші запитання.
— Останнім часом тема черкеського руху все частіше з’являється в українському інформаційному полі, зокрема у зв’язку з повідомленнями про затримання активістів у Туреччині. Можете уточнити, що саме сталося?
— Наскільки мені відомо, мова йде про затримання Баглара Сельчука — мого ідейного опонента, але водночас, як не дивно, соратника у спільній справі. Ми обидва представляємо черкеський національно-визвольний рух. Причиною затримання, наскільки я розумію, стали його публікації щодо курдського питання, які викликали певну реакцію в Туреччині.
— Чи правильно ми розуміємо, що це пов’язано з останніми подіями — зокрема, із заявою Робітничої партії Курдистану про саморозпуск?
— Саме так. Це дійсно викликало позитивну реакцію серед багатьох черкесів. Ми історично співчували курдському народу — поважаємо його мужність. Але водночас ми ніколи не підтримували насильницьких методів збройної боротьби. Туреччина свого часу стала притулком для тисяч наших одноплемінників, які врятувалися від геноциду.
— Ви згадували про створення Координаційної ради «Кубань — Черкесія»?
— Так, це об’єднання, яке ми ініціювали для політичного діалогу з населенням Кубані та інших регіонів. До нього, наприклад, входить рух «Малиновий клин». Ми усвідомлюємо, що черкесів у рф близько мільйона, тоді як лише у Краснодарському краї — понад 8 мільйонів мешканців. Без їхньої підтримки жоден референдум неможливий. Ми маємо завоювати довіру і підтримку тих, хто сьогодні живе на прадавніх землях Черкесії.
— Як ви ставитеся до ідеї об’єднання всіх народів Північного Кавказу в єдину коаліцію?
— Відверто скажу: ми розглядали таку ідею, але вважаємо її вкрай складною для реалізації. У нас із чеченцями, дагестанцями, інгушами — різна культурна, мовна й інституційна основа. Наприклад, Чечня вже має усталене державницьке мислення та мову, а нам ці інститути ще потрібно відновлювати. Крім того, якби ми створили спільний парламент зараз, він просто не зміг би ефективно працювати: питання черкесів і питання чеченців вимагають окремого розгляду. Ми підтримуємо ідею конфедерації — за моделлю ЄС чи НАТО — із загальною безпекою та політичною координацією, але вже після формування національних інститутів.
— Чи є у вас контакти з іншими активістами?
— Так, ми спілкуємося. Минулого року Закаєв на засіданні Міжнародної ради черкесів чітко заявив: спочатку — відновлення національних органів влади, потім — наднаціональна координація. І ми повністю з цим погоджуємося.
— Повернімося до справи Сельчука. У соцмережах проти нього запустили кампанію. Як ви це оцінюєте?
— Моя позиція така: за цими атаками, ймовірно, стоїть російська інформаційна машина. Пропагандистські Telegram-канали, такі як «Рідовка», відомі своїми провокаціями. Вони використовують носіїв турецької мови для розпалювання ксенофобії та дискредитації черкесів у Туреччині. Сельчука підставили — його слова вирвали з контексту й подали як образливі. А саме в цей час Туреччина оголосила про постачання Україні десятків тисяч безпілотників — і очевидно, кому вигідно розпалити ворожнечу між черкесами й турецьким суспільством.
— Наскільки, на вашу думку, черкеське населення всередині рф підтримує ідею незалежності?
— Щонайменше половина — свідомо або інтуїтивно. Проблема в іншому — багатьом бракує елементарних історичних знань. Люди не знають, що таке Кавказька війна, не читали оригінальних указів про депортацію. Я сам до 2011 року не усвідомлював масштаб катастрофи, поки не ознайомився з указами Олександра I, Миколи I та особливо Олександра II (він був особливо затятим прихильником ідеї знищення місцевого населення — прим. ред.), а також генералів Єрмолова і Засса. Черкесів десятиліттями змушували забути свою ідентичність.
— Що відбувається в Черкесії з точки зору економіки й мобілізації?
— Регіон у занепаді. Промисловість знищена ще в 1990-х. Люди, особливо в Кабарді, залишилися без землі, без освіти, без перспектив. Саме це штовхає молодь в армію — вони просто не бачать іншого виходу. І це наша трагедія.
— Наскільки відчутна міжнародна підтримка вашого руху?
— Жодної політичної підтримки національному руху немає. Часто — навіть протидія. Єдина країна, яка за останні 10 років висловила підтримку черкесам — це Україна, яка визнала геноцид і право на реабілітацію черкесів на їх історичній території. Грузія підтримувала до 2016 року, але зараз таких механізмів практично немає. Україна — єдина держава, яка публічно визнала геноцид черкесів і висловила солідарність. Ми відкриті до діалогу, але реальних запрошень чи проєктів нам не надходило. Європа та США радше орієнтовані на збереження статус-кво — тобто єдиної росії — і тому ставляться до нас лише як до чинника нестабільності. Це важко, але ми продовжуємо боротьбу.
— Дякуємо вам за змістовне інтерв’ю.
