Звернення до УКУ (є також відео версія звернення 
https://youtu.be/GMKX7ya8vSc?si=sjzQV54aUqjRzALv )
https://youtu.be/GMKX7ya8vSc?si=sjzQV54aUqjRzALv )Слава Ісусу Христу!
Звертаюсь до керівництва Українського Католицького Університету і до всіх, хто своєю працею і опікою допомагає розвиватись цьому освітньому закладу.
Свого часу патріарх Йосиф Сліпий сказав: “Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте”. Це слова людини, яка за свій народ і за свою церкву пройшла важкі випробування в московських таборах. Мабуть, керуючись в тому числі і думкою патріарха Сліпого, однією з поведінкових чеснот та компетенцій працівника УКУ є любити свою країну і прагнути змінювати її на краще.У своїй інавгураційній промові у далекому 2002 році шанований мною отець Борис Гудзяк зазначив, що завданням УКУ має стати постійне свідчення про нерозривність зв’язку між служінням правді та свободою людини. І це є гарним продовженням філософії Митрополита Андрея Шептицького, який свого часу сказав: “Шукай правду, а не прибутку. Пізнай правду, вона визволить тебе”.
Як нам усім відомо, нещодавно група польських і українських істориків підписали так зване “комюніке про волинську трагедію”. Зробили це, зокрема, і два історика УКУ – Ярослав Грицак і Олександр Зайцев. Мета, здавалось би благородна – нормалізація українсько-польських відносин в історичному аспекті, передусім у питанні подій на Волині під час Другої світової війни.Я не історик і не можу фахово опонувати Грицаку і Зайцеву. Але є українські історики, які глибоко і предметно досліджували цю тему і вони стверджують, що дане комюніке містить недостовірну інформацію, недостатню інформацію про польські злочини, відсутність вагомих аргументів про те, що саме УПА була винною у цих подіях, відсутність інформації про польську окупацію ЗУНР, піддає сумніву легітимність Листопадового Чину і виставляє його ініціаторів винуватцями польсько-української війни, що дане комуніке написане в інтересах лише польської сторони.
На основі аналізу цього комюніке фаховими істориками з їхніми посиланнями на конкретні історичні джерела і факти ні в кого не виникає сумнівів, що воно дуже далеке від правди. Особливого цинізму цій ситуації додає не лише той факт, що багатьом українським історикам, які глибоко досліджували цю тематику, не пропонувалось ознайомитись із текстом, але й те, що багато із них несуть службу у лавах ЗСУ, захищаючи і Україну і Польщу від спільного ворога.
Враховуючи вищенаведене, можна з усією впевненістю казати, що дане комюніке (і його підписання):
По-перше, носить антиукраїнський характер. Написане в інтересах Польщі і польської національної пам’яті. Всі підписанти по факту стали лобістами польської політики у сфері національної пам’яті. Воно не актуальне в час війни з росією, бо немає достатніх умов для польсько-українського діалогу. Ми ведем екзистенційну війну за майбутнє цивілізованого світу і нам трошки не на часі всеохопно виясняти історичні відносини з сусідами. Ні в кого не виникає сумнівів, що дане комюніке є більше інструментом політичної боротьби і спекуляцій всередині Польщі, аніж намаганням знайти спільну правду про ці події. Підтвердженням цього є те, що особлива увага до питання Волині піднімається в Польщі в середовищі їхнього політикуму перед черговими виборами. Воно є частиною цілеспрямованої кампанії з намагання нав’язати комплекс вини нашій травмованій постгеноцидній українській нації в момент її чергової боротьби за існування. Сумнівної вини. І це при тому, що москва вбила в десятки чи сотні разів більше поляків, аніж українці в ході всіх польсько-українських війн. Про вбитого москвою президента Качинського і військово-політичної верхівки взагалі мовчу. Ну але москву змусити вибачатись полякам важко, то чого б не змусити зробити це ослаблених війною українців). Допомога Україні від Польщі, як і від будь-якої іншої держави враховує не лише інтерес України, але і інтерес Польщі. Будь-яка держава – це прагматична, раціональна і цинічна система, яка керується передусім інтересами, а вже потім законами моралі і милосердя. Так працюють міжнародні відносини. Так функціонує геополітика. Польща не буде в безпеці, якщо впаде Україна. І польські політики, які в більшості не є фермерами, це розуміють. І Польща буде нам допомагати допоки це буде в інтересах Польщі. І перестане допомагати навіть після визнання нами неіснуючої вини за події на Волині, якщо ця їхня допомога не матиме інтересу для самої Польщі.Є думка, що український і польський народи не спроможні створити єдину уніфіковану історію. “Ми не матимемо однієї спільної історичної пам’яті. Вони різні, і це нормально”. Це не мої слова. Цю думку висловив шанований мною український дисидент Мирослав Маринович в рамках 10 міжнародного європейського форуму, який проходив в Гданську у 2024 році https://nasze-slowo.pl/polshha-ukrayina-chy-my-vse-shhe…/ . По суті, це слова не просто Мариновича. Це слова здорового глузду. Бо будь-яка притомна людина розуміє, що те, що для одного народу є цінностями, для іншого може бути негативом і навіть болем. Що для одного народу певні постаті є Героями, а для іншого народу можуть бути негативними персонажами. Розумієте, для мене Маринович герой, який сидів в радянських таборах за український інтерес. А для русскіх Маринович є ворогом, який намагався розвалити їхню тоталітарну державу. Це очевидні речі, які не потребують додаткових дискусій.
Чи знають підписанти межу, на якій зупиняться поляки в намаганні примусити нас щось визнати? Чи впевнені підписанти, що навіть якби держава Україна визнала свою неіснуючу вину в так званій Волинській трагедії, то Польща б на цьому зупинилась і не вимагала від нас – визнати на державному рівні УПА злочинцями, далі учасників Листопадового чину визнати злочинцями, далі злочинцями Богдана Хмельницького, Франка, Шептицького, далі визнати Львів польським містом, далі віддати їм назад Львів і червенські міста, далі… Ніхто не знає межу їхніх вимог. То чому саме на даному етапі ми маємо йти на незрозумілі поступки у нашій національній пам’яті? І чи не стане таке комюніке вікном Овертона для поляків і інших сусідів у їхньому наступі на нашу національну пам’ять? Маємо пам’ятати, що ми воюємо не лише за свою землю. Ми воюємо також за наше право мати власну історичну пам’ять. Не спільну з кимось, а власну. Багато українців починає цікавитись українською історією і нашою боротьбою за власну державу в попередні періоди нашої історії. Це є вкрай важливим консолідуючим фактором для нашої нації у часі чергової визвольної війни. І коли починається торгівля національною пам’яттю і власними Героями, то закрадаються сумніви в тому, ким залишаться в пам’яті українського народу мої загиблі Побратими. Олександр Зайцев (як і Ярослав Грицак) в інтерв’ю Радіо-свобода сказав, що не буде відкликати свій підпис під комюніке https://www.radiosvoboda.org/…/volyn…/33243522.html . Більше того, він підтвердив, що вважає УПА винною у так званій Волинській трагедії. Він звинуватив нашу українську армію, нашої бездержавної (на той час) нації в якихось злочинах. І от в мене закрадається сумнів, чи не станеться так, що якийсь із молодих вихованців Зайцева в УКУ заявить через багато років, що мої загиблі і живі Побратими винні у злочинах проти скажімо мирного населення Донбасу чи курщини? Ви скажете що це дурниця. А я скажу що ні. Бо якщо для Зайцева УПА є злочинцями то чому для його вихованців не будуть злочинцями ЗСУ з вигаданими злочинами?
То ж виникає питання – чи люблять Грицак і Зайцев свій народ? Чи працюють і живуть для нього? Чи часом не прибуток вони шукають замість правди, забувши про настанови Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого? Шановне керівництво Українського Католицького Університету. Я випускник цього навчального закладу і відношу себе до спільноти УКУ. Для мене цінності і державницька позиція УКУ не пусті слова. Враховуючи вищенаведене, закликаю вас прийняти рішення відсторонити Ярослава Грицака і Олександра Зайцева від будь-якої діяльності в рамках університету як таких, які кидають тінь на всю спільноту УКУ своїми антиукраїнськими діями. Закликаю позбавити їх всіх університетських регалій, унеможливити їхнє перебування в спільноті УКУ, припинити з ними співпрацю. Це складне рішення.Так, є загроза, що після виключення зі своїх лав Грицака і Зайцева УКУ понесе репутаційні втрати серед окремих поточних чи потенційних жертводавців, меценатів, дружніх структур, закордонних партнерів. І тут варто зробити вибір – репутаційні втрати перед всіма цими людьми чи перед українським народом, якщо Грицак і Зайцев залишуться в спільноті УКУ. Я переконаний, що важко будувати рідну хату з людьми, для яких вона не є рідною. Нагадаю, що Митрополит Андрей мав величезні особисті можливості і перспективи. Але він пожертвував ними, щоб присвятити своє життя українському народу і українській церкві. Він поніс великі репутаційні втрати серед польської шляхти і політикуму, але залишив по собі гарну пам’ять і беззаперечний авторитет в українського народу.
Я знаю, що це моє зверненням не сподобається частині спільноти УКУ і окремим людям поза її межами, для яких Грицак є безумовним авторитетом, а Зайцев класним істориком. Але для мене наша держава і наша пам’ять є важливішими за власний імідж. Всім неможливо подобатись, коли приходиться захищати наше, українське.
Я переконаний, що позбавивши Грицака і Зайцева можливості здійснювати будь-яку активність в рамках Українського Католицького Університету, ви тим самим задекларуєте, що слово “Український”, яке є в назві закладу, є для вас чимось більшим, аніж просто гарне доповнення. І в історії університету вже є приклад таких рішучих кроків, коли було звільнено викладача школи журналістики Володимира Павліва за відверту антиукраїнську риторику і дії за гроші медведчука. Ви скажете, що Грицак і Зайцев інші і мають також великі заслуги перед університетом. Окей. Заплатіть їм гроші за ці заслуги і відпустіть з Богом. Вони люблять гроші. Водночас закликаю всіх, в кого є належний рівень національної гідності і поваги до всіх поколінь борців за нашу незалежність припинити будь-яку співпрацю з цими двома персонажами. Вони повинні відчути, що отримуючи якісь, скажімо так “бонуси” за свої антиукраїнські дії нестимуть відповідальність і засудження.
Безумовно підписання цього антиукраїнського комюніке є достатньою підставою припинити будь-яку співпрацю з цими істориками. І якщо з Зайцевим все зрозуміло і він, будучи менш медійним, в інтерв’ю Радіо-свободі чітко дав зрозуміти, що УПА це не його армія і в нього вочевидь просто є інший інтерес, відмінний від українського, то в питанні Ярослава Грицака я пропоную зупинитись більш детально. Грицак є давно дуже публічним істориком. Його позиціонують як візіонера, опініанмейкера, політичного експерта історичних процесів. Мені час від часу попадались його думки, частина з яких видавались мені грубо кажучи дещо дивними. Я вирішив трошки ширше ознайомитись із його висловлюваннями і думками в різних інтерв’ю для різних медіа. Отож наведу вам декілька прикладів його поважних експертиз.
Мова і історіяУ 2014 році у статті для “Газети по українськи” текст якого був опублікований на сайті УКУ, Ярослав Грицак заявляв, що мова не є націєтворчим фактором. «Нації складаються не з мови, а з досвіду щоденного спілкування. Зшивати Україну треба поїздами і дешевими авіалініями, бо стереотипи паразитують на відстанях, а мандрівки вчать» – заявив Грицак https://ucu.edu.ua/…/yaroslav-hrytsak-natsiji…/
У 2018 році в інтерв’ю ресурсу “УНІАН” Ярослав Грицак підтвердив свою думку про мову, але додав, що не лише мова, але й історія є неважливими націєтворчими чинниками. Конкретно він сказав наступне: “Я належу до тої групи людей, які вважають, що нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію. Хочеш бути сильним – модернізуйся! Твори відповідні інституції: професійну армію, першокласну і не корумповану освіту, конкурентну науку. Дай стати на ноги бізнесу, приведи в країну інвестиції”. Я не дуже розумію, чому для Грицака питання “стати сильними” лежить відносно мови і історії в контексті “замість”, а не в контексті “також”. Чому одне не може підсилюватись іншим? Але можливо я щось не розумію і не достатньо ще модернізований. Окей. Посилання на статтю https://www.unian.ua/…/10332108-istorik-yaroslav-gricak…
Але от вже в 2024 році в інтерв’ю “Еспресо” https://espreso.tv/article-kozhna-natsiya-formuetsya-z… Грицак заявляє, що мова є етнонацієтворчим фактором. Пряма цитата: “Дуже важливо, є ще це покоління двомовне, але воно поступово починає етнонаціоналізуватись. Тобто воно переходить на українську мову, на українські маркери, тому, відповідно, чіпляється українська культура. Якщо так, то прогноз дуже простий: через два-три покоління Україна стане на шлях етнічності. Це стане новим образом України, новим форматом”- заявив Грицак. То все ж, мова є важливою чи ні?
Цікавими є думки Ярослава Грицака про російську культуру.У 2022 році в інтерв’ю з Савгіль Мусаєвою для “Української правди” Грицак погоджується з думкою Нєвзорова, що російська культура має бойкотуватись, оскільки на прикладі росіян вона не виводить зі стану варварства, а навпаки туди опускає. https://www.pravda.com.ua/articles/2022/05/1/7343225/ І власне цитата самого Грицака з цієї статті: “За “великою російською культурою” є великий російський чобіт. І це ми всі знаємо. До речі, може, я чогось не знаю, але ви чули термін “велика британська культура”, “велика французька культура”? Ніхто не вживає слово велика. Чому лише російська культура має бути “великою”?
“Велика російська культура” у різні способи пов’язана з ідеєю “великої Русі” – Росії, котрій, як акулі в ставку, затісно у своїх кордонах” – цитата завершена. Ну здавалось би все логічно і вичерпно).
Але, пройшло два роки і думка Грицака трошки змінилась. В інтерв’ю “Еспресо” (вже вищезгаданому) Грицак стверджує “Але маємо дуже багато фігур, які є елімінальними, тобто одночасно належить до двох культур. І за них треба боротися. Я вважаю, що за багато з них треба боротися. Можливо нам треба боротися за Достоєвського. Я вважаю що Достоєвський при всій токсичності є великим письменником. Без нього не можна уявити багато речей” – заявив Грицак. Не дуже розумію як Достоєвський може належати до двох культур, якщо він народився в москві, виховався виключно російським середовищем в російській культурі і є носієм виключно російської культури. https://espreso.tv/article-kozhna-natsiya-formuetsya-z…
Йдем далі.
Досить цікаві погляди в Грицака на російсько-українські відносини.У інтерв’ю для “Радіо-свобода” https://www.radiosvoboda.org/a/27691372.html у 2016 році Ярослав Грицак називає російсько-українську війну на Донбасі конфліктом між Києвом і Донецьком, ключик вирішення якого лежить у Москві. Також вважає важливим примирення між росіянами і українцями після зміни режиму Путіна. Але найцікавішим є його погляд на статус Донбасу. На думку Грицака у російсько-українських відносинах ми би мали брати за основу німецько-французькі поствоєнні відносини і встановлювати спільний контроль над Донбасом як це свого часу зробили німці і французи в індустріальній зоні Рур. Так розумію, виходячи з контексту інтерв’ю, про повернення Криму мова не йде, змінюється влада в росії, ми забуваємо про всі Голодомори, репресії і попередні окупації і миримось (ну бо я не бачу як ми б змогли з ними помиритись без вимагання Криму і репарацій за всю шкоду).
Але вже після початку повномасштабного вторгнення Ярослав Грицак вважає, що необхідно умиротворювати росію, встановлювати над нею зовнішній контроль, вимагати репарації, роззброювати, міняти в росії історичну пам’ять (яка, як виявилось все ж є важливою). І навіть є співавтором Маніфесту сталого миру https://sustainablepeacemanifesto.org/ua/ . Це зовсім непоганий сценарій. Але що змінилось з 2016 року в голові у Грицака? Ну він є істориком і поведінкову сутність росії мав би знати виходячи з попередніх періодів історії. З чим пов’язана така зміна кута зору? Можливо зміна кон’юнктури слухацького середовища?
А ще є таке питання. Чому він підписує комюніке українсько-польського примирення через так звану Волинську трагедію, якщо він стверджує, що після 19 ст. вже у 20 ст. поляки з статусу ворогів перейшли в статус союзників і навіть стали частиною української нації)? Звідки взялась Волинська трагедія, якщо ми, за його словами, стали союзниками у 20 ст.? Якщо що, то про це він розказував у вищезазначеному інтерв’ю Савгіль Мусаєвій для “Української правди” https://www.pravda.com.ua/articles/2022/05/1/7343225/ Грицак не вперше лиє бруд на український національно-визвольний рух. У 2011 році вийшла збірка його статей “Страсті за націоналізмом”. У цьому ж 2011 році доктор історичних наук Леонід Залізняк у своїй статті на історичній правді непогано помножив на нуль ці історичні “дослідження” Грицака https://www.istpravda.com.ua/columns/4ee17da7664ed/ Окремим пунктом хочу зачепити тему діяльності українсько-німецької комісії істориків, одним із ключових завдань якої було донесення до німецького суспільства і влади важливості визнання Голодомору геноцидом українського народу на державному рівні в Німеччині. Співголовою комісії з українського боку був Ярослав Грицак. Тодішній посол України в Німеччині Андрій Мельник звинуватив Грицака в бездіяльності у цьому важливому питанні. Більше того, комісія надала Мельнику офіційну відповідь на його запит, зазначивши, що питання Голодомору належить більше до російсько-українських відносин, аніж до німецько-українських, відтак вони схильні не висловлювати свою позицію. Також за словами українського посла українська частина комісії жодного разу не зверталась до українського уряду про фінансування комісії чи допомогу в її діяльності в напрямку переконання німецьких політиків щодо визнання Голодомору геноцидом. Є декілька статей де Мельник всеохопно розказує про взаємодію з Грицаком у цьому питанні. https://www.eurointegration.com.ua/…/2019/10/24/7102246/https://www.ukrinform.ua/…/2897567-comu-istoriki-gricak…. Є також публічні відповіді і заперечення Грицака на ці звинувачення, однак, виходячи із ставлення Грицака до нашої національної пам’яті, я схильний довіряти цим звинуваченням.
P.S. Це лише часткові приклади дивного візіонерства Грицака. Але навіть на основі них в мене питання. Де, в якій статті Грицак має рацію? В якому інтерв’ю його візія є правильною, а в якому словесний пронос?
То все ж, хто такий Ярослав Грицак? Візіонер, опініанмейкер, красномовний аферист, шизофренік? Я не знаю. Але точно знаю, що він не український історик.
Слава Україні!
