В’язання спицями — заняття, яке допомагає поєднати легке фізичне навантаження з розумовим. Причому у в’язальниці є можливість оцінити результат своєї праці. Адже на втілення складного візерунка або великих кіс йде багато часу та сил. Полегшити собі завдання можна, підібравши якісні в’язальні інструменти та додатковий інвентар. Про особливості спиць і про те, як їх правильно вибирати, дізнайтесь у поданій статті.
Рекомендації щодо вибору спиць
Класична спиця для в’язання — тонкий і довгий стрижень, один кінець якого злегка загострений, а на іншому розташований обмежувач. Щоб зв’язати шарф або інше довге полотно, потрібна пара спиць певної товщини. Для в’язання светрів, шапок, сарафанів, топів, а також деталей виробів (рукава, горловина, резинка) використовують інструменти, з’єднані тонкою волосінню або тросиком. Вони дозволяють в’язати річ колом. Щоб зв’язати шкарпетки, знадобиться панчішний набір, що складається з п’яти спиць.
В’язальні інструменти виготовляють із:
- дерева;
- бамбука;
- пластика;
- сталі.
Дерев’яні та бамбукові інструменти привабливі своєю легкістю та екологічністю. Але якщо на них є задирки та потертості, вони можуть рвати пряжу. Перевагою пластику є легкість та вартість. Проте за тугого в’язання він гнеться і ламається. Досвідчені рукодільниці віддають перевагу металевим спицям і гачкам. Вони більш міцні, тактильно приємні та забезпечують плавний рух нитки.
Крім виду та матеріалів, спиці розрізняються по довжині та товщині. Довжину інструменту вибирають, виходячи з розміру речі. При виборі діаметра відштовхуються від товщини нитки: інструмент повинен бути товщим за нитку в 1,5–2 рази. Це правило повинен дотримуватися кожен любитель в’язання. Якщо спиці або гачок будуть товщі за нитку, полотно вийде пухким та об’ємним, якщо тонше — щільним та текстурним. Зазвичай виробники вказують на етикетці до пряжі товщину нитки та те, з якими інструментами вона поєднується.
Щоб почати в’язати, достатньо мати під рукою нитки та спиці. Однак недосвідчена майстриня може в процесі втратити петлі, збитися з рахунку або заплутатися в нитках. Щоб уникнути цього, крім основних інструментів, у її розпорядженні мають бути допоміжні пристрої.
Допоміжні інструменти для в’язання
В’язання — захопливе заняття, що дозволяє не тільки виразити себе у творчості. Воно допомагає позбавитися стресу, розслабитися після важкого робочого дня, зняти м’язову напругу, «очистити» голову від непотрібних думок. Однак такий ефект досягається лише з досвідом. Спочатку в’язальниці доводиться прикладати чимало зусиль, щоб дотримати візерунок, не випустити петлі з виду, не заплутатися в рядках. Спростити завдання можна за допомогою аксесуарів для в’язання. До них відносяться:
- Лічильник рядів. Електронний чи механічний прилад має невеликий барабан із цифрами. Рукодільниці одягають його на спицю, щоб не збитися з рахунку при в’язанні великих полотен. Достатньо при переході на новий рядок встановити потрібну цифру. Це допоможе розрахувати довжину виробу, дотримати колірні переходи й втілити візерунок за схемою.
- Маркери. Цей аксесуар схожий на звичайну шпильку. Більшість в’язальниць використовує різноколірні пластикові маркери, якими при круговому в’язанні зручно відзначати початок та кінець деталей — спинки, передньої частини, рукавів, рядка тощо.
- Калібратор товщини спиць. Аксесуар являє собою паперовий або пластиковий шаблон, в якому виконані отвори різного діаметра. З його допомогою можна визначити діаметр інструмента, якщо на ньому немає розпізнавальних знаків.
- Шпилька. На відміну від звичайної англійської шпильки, в’язальна шпилька має більший розмір і тупий кінець. Це дозволяє легко переносити на неї петлі, наприклад, при вив’язуванні кіс.
- В’язальна голка. Як і шпилька, в’язальна голка має тупий кінець та велике вушко. З її допомогою зазвичай ховають нитки, які залишаються після в’язання.
Це стандартний набір допоміжних інструментів. Згодом до них можна додати в’язальну шпильку, наперсток, шпульки, ножиці та наконечники, які не дадуть нитці злітати зі спиць.
