Історія – наука, яка не прощає незасвоєних уроків. Сто років тому Україна була дуже близькою до своєї Державності, але втримати її не змогла. Чому так сталося?
Відповідь на це питання шукав Михайло Галущак, кандидат історичних наук, учасник російсько-української війни у своїй книзі «За пів кроку до перемоги. Військове будівництво та операції Галицької Армії в 1918-1919 роках», яка вийшла у видавництві «Апріорі».
– Цю книгу я написав на основі своєї дисертації, у якій досліджував військово-політичну діяльність ЗУНР, – розповів Михайло Галущак під час презентації видання у Львівському пресклубі. – Ще коли працював над дисертацією, замислився про те, що в нас не було покоління, яке не бачило війни. Навіть мій маленький син живе нині за часів війни. Тоді, сто років тому, ми не змогли втримати свою державність. Відчайдушно боролись за неї, але були не готові протистояти сильнішому ворогу. У 2015 році, коли я воював на Донбасі, упіймав себе на думці: а все ж повторюється. Чому війна застала нас зненацька, чому знову ми не мали сильної армії? Мені імпонують слова Ліни Костенко: «Поразка – це наука, ніяка перемога так не вчить». Але, на жаль, до 2014-го року ми і не думали взяти за науку ті події.
Автор книги пояснив, що намагався провести у ній паралелі з подіями 100-річної давності. У ній є безліч моментів, які перегукуються із сьогоденням.
– Коли ми «зачищали» Мар’їнку, рухались від вулиці до вулиці, заходили до будинків, мені чомусь пригадалась фраза з лекції мого університетського викладача Олега Павлишина: «Коли Галицька Армія перейшла Збруч, вона мала повагу до приватної власності». Не знаю чому – можливо генетична пам’ять, але в ту мить я підсвідомо почувався отим солдатом Галицької Армії. Коли одного разу я молився цілу ніч, щоб вижити, пригадався історичний факт, як на Різдво головний командир ГА Михайло Омелянович Павленко наказав, щоб провести літургію. І подумалось – з Богом ми повинні перемогти, бо стоїмо за правильне діло. Я навіть порівнював сухпайки солдатів тих часів і теперішні: кількість їжі приблизно однакова, бо і 100 років тому, і тепер людина має однакові харчові потреби. Ось такі асоціації і паралелі ще більше укріпили мене в думці, що в історії немає нічого нового. А її уроки допоможуть нам зберегти Україну для наступних поколінь.
Присутні на презентації науковці та експерти високо оцінили книгу молодого історика і зазначили, що вона є цікавою і як для істориків і військових, так і для широкого кола читачів.
– Львів дещо втратив свою першість в дослідженні ЗУНР. Я сподіваюсь, книга Михайла стане гарним поштовхом до нових праць для інших авторів, – вважає Олег Павлишин, кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка.
Олександр Дєдик, заступник головного редактора львівського мілітарного альманаху «Цитаделя» зазначив, що автор зробив важливу справу для просвіти читача.
– Кажуть, що генерали готуються до тієї війни, яка минула, а коли приходить нова – вони не готові. Але насправді війни повторюються. Якщо нинішня війна не подібна на вчорашню, вона подібна на позавчорашню. Нинішня війна не подібна на Другу світову, але вона перегукується зі сценарієм 100-річної давнини: ті ж самі «їхтамнєти», така ж політична обгрунтованість початку війни, немає масштабних бойових дій, але йдуть запеклі локальні. Михайлові довелося замість того, щоб, як історику, досліджувати глибокі речі, пояснювати читачам «азбуку». І надзвичайно важливо, що він це зробив. Це важкий, невдячний, але необхідний труд. Я вважаю, що після того, як його книжка піде у світ, багато людей усвідомлять речі, які не розуміли раніше.
За словами видавця Юрія Николишина, це не перша книга на історичну тематику, яка виходить в «Апріорі». Видавництво працює з такими відомими авторами як Андрій Козицький, Роман Горський, Ігор Гургула. Нині у видавництві готують нові історичні видання, які побачать світ найближчим часом.
