Спостерігаючи за рефлексіями щодо отримання Оскара фільмом «20 днів у Маріуполі» зловив себе на думці про внутрішній образ війни. Як ми сприймаємо війну? Як ми сприймаємо ворога? Що є справжньою перемогою вільного світу? України?
Три пункти: емпатія, раціоналізм, прагматизм.
Емпатія до української спільноти, яка переживає геноцид, справжній Голокост, але частково боїться навіть дивитися в бік перегляду усталених поглядів на Росію та росіян.
Тобто, пані та панове. Проти нас діють з чіткими планами фізичного знищення, депортації, асиміляції та примусу до участі в війні проти того, на кого вкаже імперія. Чи це вперше? Точно не вперше.
Чому розуміючи, що проти нас реалізується програма фізичного знищення, ми вперто не хочемо працювати з власними уявленнями про Росію та росіян? Можливо тому, що всерйоз вважаємо пропаганду Росії щодо її «вічного» статусу імперії та скалки в тілі всього світу правдою?
Чому ми співчуваємо більше українцям, які живуть в часі апокаліпсису, організованого росіянами, і водночас відчайдушно тримаємося москвоцентричного погляду? Мало визнавати кривду, вчинену власному народу. Глибина емпатії – це про чесність. Дітріх Бонгьофер писав: «Мовчання перед обличчям зла – і є зло». Саме тому він брав участь у замаху на Гітлера, а не пропонував викинути білий прапор і загортатися в поховальний саван.
Раціоналізм – це про усвідомлення того, що образ ворога впливає не менше, ніж всі його ресурси. Ми прагнемо більше ресурсів від партнерів. Більше снарядів, більше танків, літаків, врешті решт. Але. Тільки позбавлення ворога сили над нашою уявою, а тим більше – уявою партнерів, може принести нові стратегічні зміни. Без зникнення російської імперії безпекова загроза Україні та світові залишиться. Так само, як і ядерний шантаж. Тому гасло про вихід на кордони 1991 року справедливе, але стратегічно ірраціональне.
У чому ж прагматизм? У визнанні зміни підходів, які мають привести до тривалого результату, а не тимчасового перепочинку. І тут не обійтися обмеженими контингентами військ партнерів чи двома десятками літаків або півсотнею ракет.
І все це можливо тільки за умови, що ми нарешті відмовимося сприймати образ Росії, який вона нав’язала нам і світові. В межах якого вона має лишитися імперією, яка буде шантажувати світ, здійснювати геноциди та диверсії на всій планеті.
Станіслав Федорчук
