Вони уважно виводять ромби, трикутники й лінії, які понад століття тому створював видатний український архітектор, художник і дизайнер Василь Кричевський. Хтось усміхається, пригадуючи уроки креслення у школі. Хтось мовчки підбирає кольори. У цю мить вони не пацієнти реабілітаційного центру і не військові, які пройшли крізь війну. Вони – люди, які відкривають для себе українське мистецтво й на кілька годин дозволяють собі перепочити.
Саме так розпочався майстер-клас із відтворення орнаментів Василя Кричевського для військовослужбовців, які проходять реабілітацію в ТОВ «Ортопед». Захід відбувся у Музеї мистецької родини Кричевських Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному в межах грантового проєкту «Відчути простір: музей Кричевських без бар’єрів», що реалізується за підтримки Британської Ради British Council Ukraine в партнерстві з Українським культурним фондом.
Проєкт покликаний зробити музей безбар’єрним – не лише в архітектурному розумінні. Йдеться про створення простору, у якому кожна людина, незалежно від фізичних можливостей чи життєвих обставин, може почуватися бажаним гостем, взаємодіяти з культурою й знаходити внутрішню опору.
Для військовослужбовців, які проходять відновлення після поранень, такі зустрічі стають важливою частиною реабілітації.
«Дуже важливо, щоб хлопці соціалізувалися, – говорить фізична терапевтка та супроводжуюча військовослужбовців ТОВ «Ортопед» Євгенія Вишар. – Коли ми виїжджаємо з реабілітаційного відділення, відвідуємо музеї чи творчі заняття, вони відкривають для себе нові місця, знайомляться з історією, мистецтвом, спілкуються між собою. Це допомагає повернутися до активного життя».
За її словами, зміни помітні майже після кожної такої поїздки.
«Вони повертаються натхненними. Розповідають побратимам про побачене, починають самостійно цікавитися історією України, краєзнавством, мистецтвом. Дехто після майстер-класів продовжує займатися творчістю, інші вдруге повертаються до музеїв уже разом із сім’ями. Це означає, що культура залишається з ними й після завершення заходу».
Євгенія Вишар переконана, що музей може бути місцем внутрішнього відновлення не менше, ніж простором для знайомства з експонатами.
«Комусь подобається малювати, комусь – ліпити, а хтось просто із захопленням розглядає експозицію. Це заспокоює, допомагає переключитися, відволіктися від щоденних переживань і розвиває дрібну моторику. Кожен знаходить у музеї щось своє».
Про безбар’єрність вона говорить не як про модне слово, а як про необхідність.
«Ми часто подорожуємо музеями, виставками, концертами. Для наших військових надзвичайно важливо, щоб простір був адаптованим і доступним. Безбар’єрність – це насамперед можливість без труднощів потрапити туди, куди хочеш, і відчувати себе рівним серед інших».
Особливо зворушливо про майстер-клас говорить військовослужбовець Збройних Сил України Максим Питляк.
«Гарно тут у вас, красиво. Завжди позитивно ставлюся до таких запрошень. На майстер-класі згадав школу, як ми малювали й креслили ромби. Це були дуже теплі спогади. Наче на кілька хвилин повернувся у безтурботне дитинство. Такі заходи справді підтримують хлопців. У кожного своя історія, свої переживання, але такі зустрічі потрібні. Я завжди із задоволенням беру в них участь. Все буде Україна!»
Саме заради таких моментів і створюється безбар’єрний музей – місце, де людина може не лише дізнатися більше про українську культуру, а й відчути підтримку, знайти спокій і натхнення.
Культура не замінює лікування. Але вона здатна повернути людині відчуття краси, творчості й нормального життя. І коли військовий після майстер-класу хоче повернутися до музею вже разом із родиною – це, мабуть, один із найкращих доказів того, що мистецтво теж допомагає відновлюватися.
Світлана Пругло, завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства
Фото Василь Зуб
