Розповідь про Олега Гладких – архітектора, художника, будівельника, бойового офіцера…
Десятиліттями зникає із буття все стійке, тривале, звичне і традиційне. Натомість, з’являєтьcя – одноманітність, нестабільність, поверховість… Щось таке, що може завершитися досить швидко. Раніше мали намір, особливо молодь, створити сім’ю, збудувати будинок, або придбати квартиру. Зараз у багатьох таких прагнень немає. Адже можна орендувати житло, замість створювати сім’ю на традиційній основі, мати її імітацію, а на який термін, хіба це важливо?!… Давненько вже є одноразовий посуд, одяг, навіть… стосунки.
Хвороби та епідемії з’являються не випадково, мабуть якась частина населення планети Земля заслужила на це. Вважаю, що це сигнал Згори, – слід зупинитися, замислитися, озирнутися назад, та спитати себе: «Чи правильно живу?…». Спробувати зазирнути…, як в криницю, бо ж вода знаходиться на глибині, потрібно докласти зусиль щоб витягнути наповнене відро нагору. Все менше осіб читає книжки (серйозні!), аналізує прочитане, щоб мати власну думку, а не нав’язану кимось… Чи ж дивляться далі, ніж заголовки матеріалів?! Хотів би помилитися…
Розповідь поведу про людину, яка багато чого в житті навчилася, вміє створювати там, де живе, ТЕРИТОРІЮ КРАСИ. Олег Гладких – архітектор за освітою, опанував різні будівельні спеціальності, художник, один із ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986- му, бойовий офіцер…
Кожен з нас береже спомини про дитинство… Олег народився у тодішньому Дніпропетровську, 1964 року. Спогади про ті роки – одні наче напливають, інші призабуваються. До семи років переважно жив у селі Бузулуки Криничанського району, давніша назва Зельбаховка. Школярем усі канікули проводив теж там. Один дід Олега, Павло, був ковалем, в 30-х роках ХХ ст. визнали як кращого коваля на ВДНГ. Він любив поратися на землі й займався господаркою. В селі тече річка Базавлук, рибалив. Більшість хатин в селі були під очеретом, а в нього – під черепицею… Дід Олександр працював столяром, дуже любив онука.
Олег Гладких оповідає: «Змалечку приваблювало малювання і будівництво. Хотів стати художником-мультиплікатором. У моєї мами одна з бабусь була художницею. Мама, Світлана Миколаївна, і сама непогано малювала. В тому, що в мене прокинулося зацікавлення до живопису, велика її заслуга. Закінчив художню школу у Дніпрі.
Значну роль у моєму становленні як живописця відіграв Василь Мірошниченко, заслужений діяч мистецтв України, сумно, бо його вже немає серед нас… Наші гаражі були розташовані по сусідству, ми заприятелювали. Він був різносторонньо обдарованою особою – живописець (чудовий аквареліст), скульптор, архітектор, педагог. Разом з ним вибиралися на пленери, часто згадую його… Я ж пишу те, до чого душа лежить. Малярство для мене, – це захоплення. В доробку є пейзажі, натюрморти, портрети. Багато моїх робіт пленерні…».
Олег Гладких володіє лицарськими чеснотами, людина небайдужа. Неодноразово доводив це, не словами, а вчинками, що є достойним громадянином своєї країни. Наголошу, приймав активну участь в ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії 1986 року. Пішов добровольцем на війну після підступного нападу Московщини на Україну, бойовий офіцер. Патріот, працелюб, чудовий сім’янин і батько трьох дітей.
Десять років зводив будинок своїми руками у селищі Слобожанському, яке поруч з містом Дніпром. Це ж скількома будівельними спеціальностями треба володіти! Креслення будівлі теж робив сам, бо архітектор. Має великий потяг до всього красивого, довершеного…
Заходиш на подвір’я сім’ї Гладких, і… перед очима постає сад хвойних дерев (є й інші) – туя, ялина, сосна, модрина. Гарно прокладені доріжки, тут легко дихається, і відчуваєш приємність від перебування на ТЕРИТОРІЇ КРАСИ.
Дерева – величаві живі істоти (незалежно від висоти), біля них людина під захистом. Хвойні дерева довгожителі, вони бувають старшими за 500 років. Вони привертають до себе увагу і за допомогою ароматичних речовин.
Твір мистецтва, на думку Хосе Ортеги-і-Гассета, повинен володіти світлоносністю… Навіть ті роботи художника, де відображено на полотні похмуру погоду, чи передгрозову, або змальоване свинцеве, зимове небо над засніженою землею, все одно, картини не викликають негативних емоцій. У Природи немає поганої погоди, вона просто різна. Не буває завжди погідно, ясно, а сонячний настрій може буяти і в душі. Природа – давній храм, де мовчки на нас дивиться ліс символів німих… При написанні картин автор дотримується основних правил композиції, вміє бачити перспективу і застосовувати її. Ліричні краєвиди написані так, як він їх бачить, в основі – реалістично. А реалізм, в широкому розумінні слова – то властивість мистецтва відтворювати істину дійсності шляхом репродукування чуттєвих форм, в яких ідея існує в реальності.
Про творчість пана Олега добрим словом відгукуються художники Придніпров’я – народний художник України А. Пікуш, Олександр Самійленко, Олександр Чегорка, Ігор Зайцев.
Зроблю припущення, що у своїх смаках щодо малярства думка живописця споріднена з віршованими рядками Миколи Зерова:
«Так, друже дорогий, ми любимо одно:
Старої творчості додержане вино…»
Андрій Будкевич
