Упродовж 31 липня – 24 серпня 2025 року в польському місті Болеславець відбувся 61-й Міжнародний пленер-симпозіум кераміки й скульптури. Цей мистецький форум зібрав представників із Польщі, Білорусі, В’єтнаму та України, перетворившись на простір творчого діалогу культур і водночас платформу для глибоких роздумів про сьогодення.
Учасницею симпозіуму була Наталя Матвійчук (Опішне) – художниця-керамістка, завідувачка Науково-організаційного сектору національних і міжнародних творчих проєктів філії «КЕРАМОрезиденції» Національного музею-заповідника українського гончарства, заступниця директорки з навчально-виробничої роботи та вчителька рисунку, живопису, гончарства Опішнянського державного художнього ліцею імені Василя Кричевського, старша викладачка кафедри образотворчого мистецтва Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», заслужена працівниця культури України. Її участь мала особливе значення, адже нині Україна перебуває в епіцентрі війни й кожен мистецький жест є актом спротиву та нагадуванням світові про боротьбу за свободу. «Коли у твоїй країні війна, щодня гинуть люди, ворог окуповує території, знецінює і вбиває все українське, усі думки мистця зводяться до прагнення зберегти й захистити країну, протестувати проти свавілля й люті росіян своєю творчістю й втіленням у матеріалі неповторності краси рідної землі, глибини її історичної минувшини, мужності й героїзму народу», – зауважила майстриня.
За регламентом симпозіуму кожен майстер мав представити одну роботу. Наталя створила три, які стали єдиним художнім циклом, у якому злилися і біль, і пам’ять, і надія українського народу.
Першою була скульптура «Та, яка повинна квітнути». Глиняна форма обрамлена геометричним орнаментом, де традиційні ромби, кривульки, ритмічне повторення простих і добре знайомих усім українцям елементів – як закодовані знаки, етносимволи нації. «У цій глиняній композиції Україна асоціюється з ніжною пелюсткою квітки, яку ординська рука намагається зірвати та знищити», – зазначила мисткиня.
Друга робота – об’ємна просторова композиція «Цей дощ надовго» – про невидимий зв’язок кожної людини з цілим світом. «Ця скульптура ніби відображає моє бачення Всесвіту й роль кожної людини в ньому. Краплинки дощу, падаючи на воду, створюють розводи, так і кожна людина залишає після себе якийсь слід. Як від кожного, так і від усіх разом залежить, яким буде цей світ», – наголосила Наталя Матвійчук.
Завершальною стала робота «Птах» – символ легкості й водночас свободи. «Майже в кожній моїй роботі є птах. Для мене це, передовсім, про легкість і розкрилля польоту в блакиті неба, про безмежність думки, мрії й прагнення до волі», – поділилася художниця-керамістка. У контексті війни цей образ набув особливого звучання: птах став утіленням української душі, яка попри втрати й руйнування не втрачає надію, не перестає мріяти про мирне майбутнє.
Усі три роботи – це не просто художні твори. Це послання світу: Україна живе, бореться, квітне й прагне волі. Творчість мисткині в Болеславці стала нагадуванням, що навіть у часи найбільшої темряви пелюстка квітки тягнеться до сонця, крапля дощу залишає свій слід, а птах здіймається у вільний політ.
Карина Рєпєх, співробітниця інформаційної служби НМЗУГ
