Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели українознавчий семінар «Ідеологи нації і Тарас Шевченко».
Вступне слово на заході пошанування духовних провідників нації подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич, мовивши таке:
Наша мета — висловити і поширити в українському інформаційному просторі ідею Тарасівців, світоглядні думки про лінію Тарасівців в українській нації, про українську національну вісь, на якій тримається і триває українська ідентичність.
Наша мета — подати інтерпретації священних текстів Пророка нації Тараса Шевченка у творах і діяннях ідеологів націоналізму Миколи Міхновського, Юрія Липи, Дмитра Донцова.
В інтерпретації Юрія Липи: «Ім’я Тарас стало символом монументальним, майже містичним, майже іменем півбога. А богів і пророків звуть тілько іменами…».
Промови Миколи Міхновського «Самостійна Україна» та Дмитра Донцова «Заповіт Шевченка» виголошені на святах пам’яті Тараса Шевченка.
«Братство тарасівців» — проголосили на могилі Тараса Шевченка Микола Міхновський, Іван Липа, Борис Грінченко і Віталій Боровик.
Микола Міхновський говорив таке: «Сучасна молода Україна є безпосереднім спадкоємцем Тараса Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля Данила».
Думки Миколи Міхновського про еліту нації від Тараса Шевченка: мало націоналізму серед нації, мало тарасівців — «Головна причина нещасть нашої нації — брак націоналізму серед ширшого загалу її». «В історії української нації інтеліґенція її раз у раз грала ганебну й сороміцьку ролю. Зраджувала, ворохобила, інтригувала, але ніколи не служила свому народові, ніколи не уважала своїх інтересів в інтересах цілої нації, ніколи не хотіла добачати спільности тих інтересів».
Юрій Липа про українську ідентичність від Тараса Шевченка казав наступне: «Я в першу чергу тільки українець. Я той ким був мій батько. Я є Тарасівець». «Шевченко — мій ідеолог, «Кобзар» — моя ідеологія».
Тарас Шевченко для Юрія Липи — селянський король, який «вийшов із найміцнішої групи нашої нації і ввійшов у неї як організатор її почуття». Українське почуття отримало від селянства «натуральний і сильний підклад» — «землю українську від самого низу в своїй насичености живлову і утривавлену як владу» і непохитний традиційний світогляд.
Ми раса, що її призначенням є визволити і утвердити вільне і можновладне селянство в Україні.
Тарас Шевченко мав виняткову відвагу та незломність у ставленні до цілого тодішнього «світа» — до шляхти, до бюрократії, до царя», «…проголошував не лише кінець теперішнього, але й початок нового, цілком іншого, світу, який мав збудувати.
Віссю шевченкового духа завжди було — «не приймати дійсності», а по каторзі «оформилася думка про палення сучасного йому світу», щоб очистити вогнем осквернену землю від винних і вартих кари. Лише тоді, на його думку, «настануть великі часи Києва», і «розцвіте його раса». Юрій Липа знайшов у Шевченка те, що відповідало його власному баченню: надзавдання Києва — «очистити Москву вогнем від царів, мілітаристів і паразитів».
Автор «Призначення України» говорив і про призначення і значення Тараса Шевченка — духовного провідника нації на всі віки:
«Власне головні ідеї, генеральні ідеї в першу чергу потрібні для організації української духовності. Для скристалізування цих ідей треба глибоко відчути свою батьківщину як цілісність. Недарма на вигнанні пізнали найглибше свій край і Данте, і Шевченко …Треба відійти від дрібниць щоденності, щоб побачити великість». «Хата» — це ідеал українського патріотизму. Українські козацькі думи говорять про «тихі води, ясні зорі», де край веселий. Про власну велику простору хату писав Шевченко, де буде українська родина, цілий український Рід.
З інтерпретації Дмитра Донцова Заповітів Тараса Шевченка дізнаємось про таке:
Стоїть він перед нами на розпуттях велелюдних, сам один із Заповітом своєї великої ненависти і своєї великої любови. А українці — поглухлі і сліпі. Заповіт ненависті до московської деспотії і до рабів, слуг чужинців. Нетолерантність і ненависництво до того, що гнобило і душило його Україну!
Заповіт ненависті до облудних гуманістів з чулим серцем, які здригалися від вчинків Трясила й Остряниці, але не вагалися власних синів продати у різницю москалеві.
Многим сучасникам страшно глянути в обличчя — воскрешеної Шевченком — героїчної України.
Україна, яку любив — була Україна півбогів, героїв — Дорошенка, Гордієнка, Палія, Гамалії, Тараса Трясила, Залізняка, Гонти, Мазепи Гайдая; їх незломна душа гарцювала в нім самім.
Заповіт любити свою правду — дурисвіти хочуть Україну «просвітити современними вогнями, повести за віком»!
Заповіт любові до нашої давнини, до наших традицій, які Тарас Шевченко хотів воскресити.
Заповіт однодумності — єднання українців одної думки. За правду стати треба об’єднавшись з людьми однакового духа!
Своєму окраденому народові — висловлював співчуття, але не оправдання.
За Донцовим можна інтерпретувати Посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» — як посланіє до правдивих українців — мертвих героїв славного минулого України аби воскресити їх дух, живих героїчних українців і ще ненарожденних героїв прийдешнього України.
Дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич виголосив промову «Тарас Шевченко — поет сакральної української традиції», наголошуючи на стержневому розумінні Т.Шевченка як українського традиціоналіста, українського пророка, Божого рятівника української нації, явленого у час найбільшої небезпеки заглади нашого народу. Його творчість учений означив як святі для українця книги із типовим давньоукраїнським родовим мисленням. Всілякого роду нав’язування і бажання зняти Т.Шевченка із святих для українців ікон-образíв, куди помістив його український народ, назвав шкідливими і ворожими. Найприродніше і найвідповідніше відкривається Т.Шевченко, на думку доповідача, із контексту його святої мови — глибинних сакральних (священнобожественних) сенсів і цінностей українського народу, закладених у слова пророка.
Слово на заході мали також відомий історик, директор ЛОУНБ Іван Сварник «Ідеал родової України, гетьмани і козацтво у світогляді Тараса Шевченка», громадський діяч Юрій Антоняк «Ідеологія та ідеологи українського націоналізму від Тараса Шевченка», кандидат філософських наук Віктор Маринюк «Ідеалізація минувшини у творенні національного міфу: від Тараса Шевченка до Дмитра Донцова», доктор економічних наук Борис Карпінський «Тарас Шевченко і «тарасівці»: сакральний вимір», громадський діяч Зеновій Бермес «Питання оборони українського сакрального простору», громадсько-політичний діяч, архітектор Ігор Кузьмак «Пророчі тексти Тараса Шевченка і національна освіта».
Участь у заході, окрім уже згаданих учасників, брали доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський, відомі художники Ігор Колісник, Ігор Копчик, діяч освіти Ярослав Даць, громадські діячі Юрій Путас, Олег Подвірний, Іван Вівчарівський, завідувач історико-меморіального музею Євгена Коновальця Ігор Селецький, завідувач відділу інформаційних технологій та електронних засобів Ігор Капраль, провідний бібліотекар відділу україніки Надія Бала та інші.
