Війна — це не постійна стрілянина
Що буває, коли ветерани беруться знімати серіал? А до процесу ставляться з гумором та армійським завзяттям? Виходить “Точка Нуль”.
“Хто знімає — та всі свої!”. Так розповідь про стрічку починає один з авторів ідеї, виконавець однієї з головних ролей, учасник бойових дій Олександр Матяш. Розмова виходить невимушена та з жартами, наче розмовляєш зі старим другом. Хоча досвід в Олександра серйозний: він встиг повоювати у добровольчому батальйоні “Київщина”, потім у полку МВС “Миротворець”, також займався медичною евакуацією у групі “Вітерець”.
“Коли я служив, вів щоденники. І зрозумів, що у наших спогадах все виглядає не так, як було насправді. Потім почали знімати фільми про війну: “Кіборги”, “Котики”. Але війна не така. Нічого не хочу сказати поганого про “Кіборгів”, вони класні, але більше для широкого загалу. Не саме про війну. Війна — це не завжди стрілянина. Більшість часу тобі потрібно кудись йти, напрягатись, щось робити. Вирішили зняти кіно про це”, — пояснює Олександр.
Як зняти кіно без грошей?
3 роки готувалися, збирали ідеї та сцени з реального досвіду. Спершу зняли пілотну 15-хвилинну серію “Холодець”. Це історія, розказана Сергієм Лещенком (“Сайгон”). Для зйомок зібрали гроші, орендували обладнання, але в принципі ставилися до всього напівсерйозно. Подивитись серію можна тут. Спойлер — гумор армійський, не завжди добрий. У серії фігурує каструля, сепаратисти, журналіст (людожерство не фігурує).
“Усі історії з життя, але вони обігруються більш зрозуміло для глядача. Деякі речі не можна показувати в такому вигляді, в якому вони були. Життя страшніше за кіно. Думаю, цей фільм буде цікавий тим, хто дотичний до війни: ветеранам, військовим та їхнім близьким, волонтерам, просто небайдужим”, — розповідає один з авторів.
Потім вирішили зняти повноцінну серію на 35 хвилин “Блокпост”. Виявилось, що кіноіндустрія вимагає чималих грошей. Почали їх збирати. Це вилилося в ще один гумористичний міні-серіал “По Нулях. Гроші”.
“Без спонсорів, без державного фінансування. Люди підтримали. В нас були пожертви по 7 гривень. Хтось давав більше, хтось менше. Одна людина нам пожертвувала 3 тисячі доларів — саме після цієї пожертви почали знімати”, — згадує Олександр.
Ветерани і набої справжні
На знімальному майданчику зібралися і піхотинці, і десантники, і добровольці.
“Кожен грає сам себе. Тільки немає прив’язки до підрозділу. Комусь важче давалося. Були випадки, що просту фразу не могли записати з кількох дублів. Я граю командира підрозділу. Я ж там опинився, не маючи військового досвіду. Хтось грає “мобіка” (мобілізованого, — ред.), хтось добровольця, хтось контрактника. Життєва історія. Хтось мав військову кафедру, звання, не збирався служити, але ось так життя закинуло. Такого хлопця я і граю”, — пояснює ветеран.
Гумор — візитівка проєкту. На його сторінці у Фейсбуці світлини зі зйомок перетворюють на меми. Звісно, не обійшлося без накладок. Не знайшли маршрутку, яку за сюжетом мали розстріляти, розізлили режисерку-вегана, запропонувавши їй пообідати ковбасою, а один з членів трупи “приручив” усіх собак навкруги. Не завжди все йшло за планом, іноді сварилися. А щоб зробити декорації, довелось озброїтись лопатами.
“Це було знову як відрядження в зону АТО. Поїхали, потусили, посміялися. Було класно. Поїхали на полігон. Холостих набоїв не було. Кожен взяв свою зброю, стріляли бойовими набоями. За два дні викопали собі позицію. Ніхто не “волинив”. Другий раз приїхали, побачили імітацію бліндажа. Сказали — та ні, то не бліндаж. І викопали собі бліндаж”, — каже Олександр.
Автор –
Джерело: freeradio
