16 лютого в Національному музеї літератури України відбувся творчий вечір народного артиста України, кобзаря Тараса Компаніченка з нагоди висунення його на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Цього вечора в музеї відбувалося велелюдне (ніде яблуку впасти ні в залі, ні в суміжних приміщеннях), дивовижне дійство високого мистецтва Тараса Компаніченка, геніального виконавця етномузики, Українця. Музей був переповнений шанувальниками його творчості. Творчий вечір став концертом-сповіддю видатного артиста, за кожною піснею чи реплікою – чітка позиція патріота, глибоке знання духовної культури та історії, чесно пройдений шлях з безліччю виступів на різних сценах, в Україні та закордоном, на Майдані та в прифронтовій зоні нинішньої російсько-української війни.
Вражало неперевершене віртуозне виконання Тарасом Компаніченком барокових кантів, пісень на вірші українських поетів ХVІІІ–ХХІ століть, покладених ним на музику, власних творів. Тарас – унікальний виконавець, дивовижна людина, геніальний музикант, напрочуд освічена людина, без перебільшення справжній науковець, професор, який не має досі, на превеликий жаль, цього звання. Він реставрував й оживив більше 300 українських пісень часів Ренесансу, Бароко, Козаччини…
Прекрасна музика творилась Тарасовим співом під дивовижне звучання народних інструментів, серед них легендарні, що належали відомим кобзарям, а також ті, які Майстер сам виготовив. Щире слово про істинно народного кобзаря сказав лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, письменник та видавець Іван Малкович, назвавши Тараса «людиною нового українського відродження»: «В іншій країні він був би вже почесним доктором багатьох університетів, відзначений всіма можливими преміями, мав би свій мистецький театр, знімався у кінофільмах».
Усі, кому пощастило бути на святі зустрічі з видатним сучасником, наповнилися глибиною української культури різних епох, відчули душею дотик до високого, небуденного, самобутнього, дивувалися унікальності, величі, таланту справжнього Мистця.
Запит на його концерти – неймовірний, вони мали б відбуватися у величезних залах. Дай, Боже, аби всенародна любов до Тараса увінчалася присвоєнням йому Національної премії ім. Тараса Шевченка. Це буде цілком справедливим за його безумовно подвижницьку 30-річну (!) науково-пошукову і мистецьку працю з повернення українській спільноті загублених в часі раритетів українського музичного мистецтва минулих віків.
Георгій Лук’янчук
