Рог В. Ієрархія національних пріоритетів. Київ: УВС ім. Ю. Липи, 2018. 432 с.
Сучасне українське націоналізмознавство перебуває далеко не в найкращому стані і значно поступається рівнем свого розвитку як країнам «старої», так і «нової» Європи. Для одних і інших не стали перепоною ні загальноєвропейське «табуювання» теми націоналізму та його маніпулятивне зведення до одного ряду з нацизмом та фашизмом після Другої світової війни, ані совєтська тотальна антинаціоналістична пропаганда і нав’язування негативних стереотипів ставлення до нього на підвладних російсько-більшовицькому СССР територіях.
Для прикладу, класик сучасного націоналізмознавства британський вчений Ентоні Сміт відразу ж після явища «етнічного відродження» 1960-70 рр. в індустріально розвинутих країнах Західної Європи викладає курс етнічності і націоналізму при Лондонській школі економіки, редагує журнал «Нації і націоналізм» та публікує десятки фундаментальних праць на вказану тему. Бо ж якщо суспільне явище існує, то воно підлягає науковому вивченню незалежно від політичної кон’юнктури. А на постсовєтському просторі навчальні курси «Націоналізм» офіційно затверджені на рівні міністерств освіти та науки Польщі та Росії і для їх забезпечення видаються відповідні посібники (як от: Lawrence P. Nacjonalizm. Historia і teoria. Warszawa, 2007. 311 s; Малахов В. С. Национализм как политическая идеология. Москва, 2005. 320 с.).
Свій вагомий внесок у розвиток українського націоналізмознавства Віктор Рог зробив ще тоді, як ініціював видання та став упорядником антології українського націоналізму у 2 томах (Український націоналізм. Антологія: в 2 т. / упор. В. Рог. К.: Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи. Т. 1. 2009. 384 с., Т. 2. 2011. 384 с.). Поряд із загальною антологією націоналізму за редакцією В. Лісового та О. Проценка це видання стало тою висхідною джерельною базою, що дає змогу досліджувати феномен націоналізму загалом та українського націоналізму зокрема.
А сьогодні світ вже побачила фундаментальна збірка публіцистичних праць Віктора Рога «Ієрархія національних пріоритетів», яка також є цінним джерелом для українського націоналізмознавства. До неї ввійшли статті, доповіді та інтерв’ю автора, публіковані ним в різних періодичних та неперіодичних виданнях протягом 1991-2018 рр. З уваги на зміст цю книгу ще можна означити як своєрідний літопис сучасного українського націоналістичного руху.
В різний час Віктор Рог входить до провідного активу та очолює Спілку української молоді (СУМ) «Сумщина», бере участь у Великому Зборі СНУМ-СУМ, є учасником студентської Революції на граніті 1990 р., бере участь у створенні Конгресу українських націоналістів (КУН) та входить до його керівних органів, очолює Молодіжний націоналістичний конгрес (МНК), належить до керівних органів Центру національного відродження (ЦНВ) ім. С. Бандери. Навіть перелік цих посад та подій мають викликати інтерес дослідників сучасного націоналістичного руху.
Праці автора є цінним джерелом і для істориків ідей. Вже на початку 1990-х Віктор Рог знайомиться з ідеологічною спадщиною провідних ідеологів українського націоналізму і на її базі формує власний світогляд. Однак з часом він стає не тільки адептом і пропагатором, але й творцем сучасної ідеології українського націоналізму, усвідомлюючи, що вона буде живою і затребуваною суспільством до тих пір, поки відповідатиме на проблемні питання сьогодення. «…Перспектива націоналізму залежить від того, наскільки його носії спроможні запропонувати суспільству адекватні викликам часу інтелектуально-концептуальні та структурно-політичні рецепти вирішення нагальних проблем, окреслити візію спільного успішного майбутнього та визначити шляхи і засоби реалізації поставлених завдань», – стверджує він, спілкуючись із журналістами на теми актуальності націоналізму. А тому серед його писань читач знайде підготовлені в різні часи, але й до сьогодні актуальні статті на теми: Націоналізм і молодь; Націоналізм і демолібералізм; Націоналістична ідея; Ідеї Донцова і сучасність; Чим є і чим не є український націоналізм; Концепція української державності; Дух руїни чи дух будівництва й, зрештою, Ієрархія національних пріоритетів.
Віктора Рога варто читати хоча б тому, аби отримати неймовірну насолоду від його відшліфованої до останньої букви і смислу стилістики.
А ще – аби поєднати в одну цілісність зовнішній і внутрішній виміри пізнання Його. Бо ж можете бути знайомим із Віктором з десяток років, але так і не пізнаєте його, якщо не прочитаєте хоча б дещицю з його писань.
А ще Віктора варто читати, аби отримати наснагу від його чистого мов сльоза національного ідеалізму й відчути, що романтики націоналізму, ті, що творять обриси нового українського світу, ще існують поміж тлуму прагматиків, які тим світом користаються.
Окреме і чільне місце у писаннях Рога займає питання боротьби проти неоімперської Росії та її «п’ятої» колони в Україні. Ще від часу проголошення 1940 року «Маніфесту ОУН» в ідеологічно-програмових конструкціях українського націоналізму питання здобуття незалежності і побудови Української Соборної Самостійної Держави (УССД) нерозривно пов’язувалися із революційним визволенням від московського поневолення та розчленування Росії на національні незалежні держави. «І тільки через повний розвал московської імперії і шляхом Української Національної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів здобудемо Українську Державу та визволимо поневолені Москвою народи», – проголошував тоді «Маніфест ОУН».
Для історика ідей цікавою буде сучасна трансформація цих ідей бандерівської формації ОУН у виконанні Віктора Рога. І знову одні лиш назви його статей говорять самі за себе: Де коріння політики Кремля?; Росія: діагноз і рецепт Юрія Липи; Як нам облаштувати Росію?; Москва: третій Рим чи другий Вавілон?; Хижий оскал російського шовінізму; Рупори українофобії; Що таке «п’ята» колона і як з нею боротися? Скрупульозно аналізуючи російські видання, висловлювання кремлівських політиків та вітчизняних українофобів, автор ще від початку 1990-х років і до року 2014-го невтомно акцентував на тому, що російські неоімперські зазіхання і розкладницька діяльність «п’ятої» колони становлять реальну загрозу українській державі. І неодмінно привертав до цього увагу українських спецслужб та правоохоронних органів: «Невже наші правоохоронні органи, структури, які покликані дбати про захист держави, не усвідомлюють реальної загрози підривних дій печерних українофобів, щедро підживлюваних іноземними спецслужбами, власне Москвою, яка давно плекає, розробляє і не приховує плани демонтажу нашої державності». Марно!…
Ще інша родзинка видання – це особистісний вимір історії українського націоналізму у поданні Віктора Рога. В процесі своєї доволі бурхливої політичної діяльності він на життєвому шляху зустрічав багато непересічних особистостей. А тому його спогади про них, чи навіть окремі словесні штрихи до їхніх портретів становлять неабияку цінність для дослідників. «Моя кімната 101 в гуртожитку на Роменській, 87 стала своєрідним штабом, архівом, складом, явочним пунктом. Кого тут тільки не було. Василь Овсієнко, Іван Кандиба, Ігор Мірчук, Омелян Коваль, Віра Гайдамаха, емісари, кур’єри…», – згадує автор про 1990-й рік у Сумах. А дещо пізніше і таки цього року, але вже під час студентського голодування у Києві він спілкується із авторитетними у дисидентському середовищі Оксаною Мешко, Євгеном Пронюком, Василем Лісовим. А ще були Анатолій Лупиніс, який «не розминувся з совістю і не торгував честю», останній провідник підпільної ОУН-бандерівської Зеновій Красівський, останній Головний командир УПА Василь Кук, довголітній провідник ОУН-б Слава Стецько, дисидент і геніальний художник Опанас Заливаха, близький побратим і представник молодшого покоління бандерівців Іван Гавдида… Погодьмося – які це все форматні і, без перебільшення, історичної ваги особистості? А ще – підняті із забуття український поет Василь Сосюрченко, близький соратник Степана Бандери та Романа Шухевича і чільний діяч ОУН-б в еміграції Іван Вовчук (Федір Вовк), генерал-хорунжий Армії УНР, «син українського мілітаризму» Володимир Сікевич.
Детальне ознайомлення зі збіркою публіцистичних праць Віктора Рога «Ієрархія національних пріоритетів» дає підстави стверджувати, що ця книга становить значний інтерес для дослідників сучасного українського націоналістичного руху та є вагомим вкладом до джерельної бази українського націоналізмознавства.
Олександр Сич
