12 серпня в столичній книгарні “Є” відбулась презентація-дискусія книги історика, викладача Карлового університету в Празі Радомира Мокрика та журналістки й авторки ютуб-каналу «Обличчя Незалежності» Дарії Гірної про героїчний рух українських шістдесятників.Більшість знає шістдесятників як героїчне покоління українських дисидентів після ІІ Світової. Як непересічних борців за свободу духу й вільної творчості. Але якими людьми вони були в житті насправді і як ставали на стежку спротиву? Про це йдеться в новій блискучій книжці Радомира Мокрика «Бунт проти імперії», яка вийшла у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича.
Ця праця подає цілісну історію становлення покоління українських дисидентів від “хрущовської відлиги” до “брєжнєвського застою”.
Під поняттям «шістдесятництво» приховується безліч культурних феноменів, людських доль та літературних творів. Ця книга «Бунт проти імперії» пропонує читачеві мандрівку в мікросвіт українських шістдесятників – молодих людей, які творили нову культуру в час хрущовської «відлиги». Заглиблення у світ, який всупереч правилам радянського тоталітарного режиму засновувався на принципах солідарності, взаємопідтримки та поваги між непересічними молодими талантами. Книжка-дослідження є спробою побачити в когорті шістдесятників живих людей – з їхніми сумнівами, коливаннями, інтелектуальною відвагою та блискучими талантами. Побачити цих молодих талановитих людей без “забронзовілості”, з якою так часто подають їх шкільні підручники. Ця когорта – «малесенька щопта» шістдесятників від Волині до Донбасу рухалась до розуміння самобутності України з різних ідеологічних сторін, але на основі етичної спільності. Адже, за висловом Василя Симоненка, – «Україна в мене одна» була єдиною для всіх шістдесятників хоч з якого б ґрунту не виходили їх світоглядні переконання.
Дарія Гірна і Радомир Мокрик
Московська мова і культура розглядалися Кремлем як чи не головний фактор уніфікації різних територій радянської імперії. Політика русифікації й маргіналізації української мови цілком відповідала завданню «злиття народів» і формування наднаціональної, класової радянської ідентичності. Отож усвідомити фальш радянської(російської) культури, штучність усіх партійних лозунгів, залишаючись фактично в інформаційному вакуумі, – було в часи тоталітаризму справжнім інтелектуальним подвигом. Який часто поєднувався з громадянським подвигом, адже розуміння несправедливості системи породжувало намагання і відвагу протистояти їй. Послідовно у більш як 20-х частинах наукового дослідження викладено історію становлення критичного мислення у людей, які жили у гнітючих умовах тоталітарної системи. Непересічні творчі особи, навчаючись у радянських університетах, відчуваючи фальш радянської системи доходили до висновків, що Союз є імперією та формували власні переконання, за якими й намагалися діяти. А діяли шістдесятники, не очікуючи на результат тут і зараз. “Вони протестували, тому що це правильно”, – підкреслює історик Радомир Мокрик. Автор наголошує, що ці постаті уособлюють наступність української традиції в культурі, бо прагнули підняти із забутття імена письменників 1920-х років… Шістдесятники були місточком між Розстріляним Відродженням 1930-х та політичними дисидентами 1980-х, адже без шістдесятників, без покоління молодих і зухвалих (у хорошому сенсі) талантів не було б і політичного дисидентства на зламі 1970-1990-х років», – упевнений історик. Внесок шістдесятників в українську культуру і національну гідність, на думку Мокрика та Дарії Гірної, наразі й досі є недооціненим в українському суспільстві. Радомир Мокрик своєю працею прагне зняти поетів та письменників з забронзовілих п’єдесталів, повернути до життя, наголошуючи при цьому, що доля багатьох із них справді героїчна (взяти хоча б життєвий шлях Василя Симоненка, Алли Горської, Олекси Тихого, Валерія Марченка, Василя Стуса…) – і цим не варто нехтувати. Ці люди – дійсно борці за духовну і національну незалежність, що в певному сенсі випередили свій час. Варто й нам дізнатися про них хоч трохи більше.
Георгій Лук’янчук
