У Луцьку обговорили український наїв у світовому контексті та можливість створення центру наїву
Як зробити так, щоб мистецтво наїву, врешті, посіло гідне місце в культурному каноні України? Про це йшлося під час панельної дискусії «Мистецтво наїву. Україна у світовому контексті», що відбулася 8 жовтня у мистецькому просторі «Ангар» у Луцьку.
Це була третя, фінальна панельна дискусія, присвячена мистецтву наїву у контексті дослідження життя та творчості луцького скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича.
У дискусії взяли участь Петро Гончар, генеральний директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», і мистецтвознавиця Зоя Навроцька. Модерувала розмову Руслана Порицька — кураторка дослідження про Сарцевича, що його реалізує платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду.
Цього разу мистецтвознавиця Зоя Навроцька презентувала невелику виставку творів професійних художників з фондів Волинського краєзнавчого музею і розповіла, як Лев Скоп, Ольга Кваша, Олександр Семерня використовували у своїй творчості стиль примітиву.
Розмова торкалася загалом феномена українського наїву — від народної ікони до сучасних авторів, які розвинули його естетику у ХХ–ХХІ століттях. Згадували Никифора Дровняка, Анастасію Рак, Емму Андієвську, Поліну Райко, Катерину Білокур і Марію Примаченко — митців, у творчості яких багато щирості, філософії життя та глибокого зв’язку з народною традицією.
Особливе місце в обговоренні посів Станіслав Сарцевич — самобутній скульптор із Луцька, який створював свої твори просто на подвір’ї, перетворивши його на дивовижний сад скульптур. Більшість із них з часом зруйнувалася через крихкість матеріалу, відсутність умов та відповідного місця для зберігання, але частину вдалося врятувати завдяки Петрові Гончару, який свого часу перевіз їх до Києва в Музей Івана Гончара.
Саме в цьому музеї нині зберігаються 15 вцілілих робіт луцького митця, які потребують реставрації. «Він творив із того, що було під рукою — з бетону, паперу, пляшок. Але ці скульптури мають жити», — сказав Гончар.
Він також висловив готовність передати частину робіт Луцьку: «Я хочу вклонитися цій землі, яка народила Сарцевича. Було би дуже правильно, якби його скульптури повернулися сюди. Це був би пам’ятник тому часу, який ми пережили».
Кураторка дослідження, культурологиня Руслана Порицька представила нові віднайдені світлини робіт Станіслава Сарцевича — картини та двох скульптур, які, найімовірніше, стояли у його майстерні й раніше були невідомі широкому загалу. Зараз у межах проєкту платформи «Алгоритму дій» завершується оцифрування скульптур митця й створення 3D-моделей. Планується, що на лендингу, де будуть зібрані матеріали дослідження, можна буде переглянути близько тридцяти робіт спадщини Сарцевича в цифровому форматі.
Як зазначили учасники розмови, в Луцьку є потенціал створити музей наїву, який би об’єднав постаті самобутніх українських митців і став простором для переосмислення їхньої творчості.
Фото: Руслан Сац
