“Наші котики” – це детонатор, який повинен підірвати цю вавилонську вежу. В інший час ця стрічка, можливо, загубилася б, а можливо, сприймалася б як звичайна агітка, комедія – бо зрештою, це й агітка, й комедія водночас. Але крім того, це щось більше. Щось значно більше. Перед вами набір шаблонів і карикатур, не надто вибагливий сюжет, примітивні жарти, старий добрий гротеск, але все це об’єднується в якусь зовсім не шаблонну історію. Щось надає всьому цьому особливої чарівності. Надмірність пафосу тут врівноважується іронією, серйозне переплітається з комічним, реальне з фантастичним, фільм із мультфільмом, і взагалі все нагадує вам Котляревського чи Гоголя, а може Руданського. “Кіборги” показали, якою може бути драма про нашу, не чужу війну, вивели на екран історії драматичні, відкрили нам трагізм і героїку війни. “Наші котики” створили каркас для майбутньої комедії, політичної сатири – вони показали війну як абсурд, карнавал і спектакль – все те, чим, зрештою, вона і є. Але при цьому вивели на екран людей із плоті й крові. Наблизили їх до глядача – і він сидів, прирісши до екрану, до останніх титрів. Монтаж “живих кадрів”, які йдуть разом із титрами, і навіть монтаж звуку, який триває вже без картинки, зала слухає, перетворившись у суцільне вухо. У фільмі не ріже ні суржик, ні мат, ні взагалі весь нечищений лексикон, не дратує банальність ситуацій, схематичність типажів – кожен розуміє: за всім цим є щось більше. Це справді нове українське кіно і новий погляд на нашу війну, і можливо, воно ще зробить свою справу.
#наші_котики
