У Польщі середовище людей, що займаються мистецтвом, не дуже багаточисельне. Своєрідним гуру цієї невеликої групи можна вважати Андрія Ментуха – художника, який мешкає у Ґданську. Цього року йому виповнюється 90.
Андрій Ментух. Фото з архіву художника
Андрій Ментух від початку свого дорослого життя – активний член місцевої громади. Його незабутні монументальні сценографічні роботи стояли у 1980-ті роки, під час фестивалів української культури, на сцені Лісової опери в Сопоті. Також згадуємо видання Українського суспільно- культурного товариства (УСКТ) – «Український календар», які у 80-х роках минулого століття також графічно оформляв Андрій Ментух. У центрі уваги митця – людина, і вона є головним героєм його картин.
Пережита в дитинстві травма пригадується йому кожного дня. Це спонукало художника прийняти рішення, щоб усе найцінніше, тобто картини, віддати Україні. Він також вирішив, що не буде проводити своїх персональних виставок у Польщі. Запрошуємо далі прочитати, що Андрій Ментух розповідає про себе і свою творчість.
Життєве кредо
Усі сили, все своє життя, особливо зараз, коли моя вітчизна стала незалежною, я віддаю Україні. Для мене дуже важливі емоції з дитинства. Я живу все життя, кожен його день спогадами. Тікаючи від радянської влади, крадькома переходив радянсько-польський кордон – тоді я був ще 15-річною дитиною.
Немає дня, щоб я знову не згадував травматичні події того часу. Потім на території Закерзоння спіткала мене акція «Вісла». Після ранніх переживань вона не була для мене настільки жахливою, однак також залишила неприємні спогади того страшного періоду мого життя.
Тому все те, що я здобув у дорослому житті, що творить мій життєвий фундамент, пов’язане з минулим. Тут велику роль у формуванні моєї особистості відіграла наша церква, люди, спогади про моє рідне село, його природниче довкілля. У 1944–1947 роках настав час, коли доводилося боротися за виживання. Мені це вдалося: досяг успіху у своєму дорослому житті, став авторитетом у професії митця.
Хоч мені скоро виповнюється 90 років, однак маю що робити, не складаю рук. Намітив собі ще багато завдань. У мене заплановані зараз близько 500 творчих проектів. На це ще треба принаймні 10 років життя.У моєму віці я скажу так: Бог нічого нікому дарма не дає, але також не забирає. Кожному треба просто активно жити. Хто в житті активний, той справді живе, а коли стає пасивним, тоді, на мою думку, таке життя не має сенсу.
У такий момент життєвої бездіяльності людина перетворюється на билину. Думаю, у житті існує специфічне «море забуття». Покійному співають «Вічная пам’ять». Це неправда! Вічної пам’яті немає!
Про людей, що колись жили серед нас, забувають дуже швидко. Кожен із нас, наприклад, пам’ятає й згадує ще свого діда, можливо – прадіда, але найчастіше – вже ні. Треба, щоб кожен, хто живе в цьому світі, залишив у ньому матеріальний слід свого буття, вартісний знак своєї присутності в суспільстві. Це від наших нащадків залежить, чи вони будуть пам’ятати про нас. Таке життєве кредо весь час у мене на думці. Повторюю собі кожного дня – роби щось, роби щось!
Тематика робіт
У моїх картинах переважає фігуративне малярство. В основному у моєму центрі уваги як митця – людина, повторюю – людина і ще раз на цьому наголошую. Я весь час малюю людей, бо вважаю, що вони – це надзвичайне явище у світі. Людина – це унікальна справа на нашій планеті.
Чому не в Польщі
Я принципово вирішив, що не буду виставляти своїх робіт у Польщі. Як виняток, відмовився від свого рішення, коли два роки тому в Ґданську, на прохання консула Лева Захарчишина, влаштували мою персональну виставку, тому що нагодою було свято Дня Незалежності України. Виставка проходила в ґданській ратуші.
Усі роботи я перевіз в Україну. Тому кожного року там відбуваються мої виставки, і я постійно присутній на них упродовж останніх 15 років. Їх можна побачити в музеї Одеси, національних музеях Києва та Львова, в Івано-Франківську, Дніпрі. Персональні виставки мав я у Львові, Франківську, Хмельницькому, Києві, Каневі, Черкасах, Одесі, Кропивницькому, Харкові.
Усе віддав Україні
Минулої осені був у мене в Ґданську колишній президент України Віктор Ющенко. Він говорив мені: «Пане Андрію, ви герой!». Двічі повторив це речення. Усі свої полотна з намальованими картинами я перевозив через кордон з Україною особисто. Це складно собі уявити, що серед цієї мистецької «контрабанди» були три полотна довжиною 10 метрів. Я робив із них рулон та віз на виставку в Україну, де вони й залишилися.
Для України – з Ґданська
Минулого року відбулася також моя наступна виставка у Львові «У пошуках ідентичності». У ній брали участь п’ять художників із Харкова, Одеси, Києва, Львова – та я з Ґданська. Проходила вона в Палаці мистецтв. Ідеєю було показати тих митців, що або шукають, або вже знайшли свою українську національну ідентичність.
Дві мої виставки мали місце в Києві. Одна була в музеї Івана Гончара. Там я показав більше 20 робіт. Друга – циклічна: демонструвалися мистецькі твори трьох митців на ім’я Андрій із нагоди свята Андрія, серед яких, крім мене, відомі українські художники – Андрій Бокотей та Андрій Чебикін. Повторюю: моя творча активність виникає із життєвого кредо – роби щось!
Довідка
Народився Андрій Ментух 11 грудня 1929 року в селі Карові (Сокальського району, Львівської області). У 1944-му його родичів вивезли до Сибіру. Однак 15-річному Андрію вдалося втекти через кордон на польську територію. Внаслідок акції «Вісла», в 1947 році був переселений в Ольштинське воєводство.
У 1959 році закінчив Академію образотворчих мистецтв у Ґданську. Протягом 1964–1990 років працював викладачем у своїй альма-матер. З 1956-го, коли виникло Українське суспільно-культурне товариство, брав активну участь у житті української громади міста. У 1980-х роках працював над художнім оформленням сцени (сценографії) фестивалів української культури в Сопоті, готував графічне оформлення п’яти видань «Українського календаря», до яких виконав титульні сторінки та календарну частину.
У календарях розміщено фотографії 70 його робіт, серед яких – 41 портрет українських гетьманів, поетів, письменників. Після розпаду СРСР, у 1989 році вперше взяв участь у виставці в Україні в рамках Міжнародного бієнале «Імпреза» в Івано-Франківську. З ініціативи Андрія Бокотея, Андрія Ментуха та Андрія Чебикіна циклічно проводяться виставки «На Андрія» (13 грудня) у Львові та Києві. Окрім персональних, Андрій Ментух брав участь у 36 збірних виставках художників України.
Пан Андрій є лауреатом української премії ім. Василя Стуса, почесним членом Спілки художників України. Для здібних митців з України він заснував премію «Ментуха» – нагородою є місячне перебування у Ґданську в майстерні художника.
Автор – Орест Лопата, джерело – Наше Слово, Варшава
