У відділі соціокультурної діяльності Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І.П. Котляревського (ПОУНБ) презентували чергову книгу із серії «Просвітницька книгозбірня». Зокрема, просвітяни упорядкували і видали книгу авторства Людмили Старицької-Черняхівської «Вибране».
До нового видання Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» увійшла драма «Іван Мазепа» та спогади й роздуми видатної письменниці. Книгу створили на основі видання «Вибрані твори», яка вийшла у видавництві «Наукова думка» з передмовою Юрія Хорунжого – талановитого українського письменника, політв’язня, засновника і редактора часопису українських політв’язнів «Зона».
Редактор – упорядник видання, народний депутат 3-6 скликань, голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Кульчинський, звертаючись до учасників презентації наголосив: «У серпні цього року виповнилося 150 років із дня народження Людмили Михайлівни. Отже, книга видана до її ювілею. А як знаємо, ювілейний рік продовжується до 1 січня наступного року. Її історичні драми, зокрема, «Іван Мазепа», неперевершені.Життєвий шлях, насичений неймовірною діяльністю, потребує осмислення і засвоєння сучасним суспільством. А блискуча письменниця, незламна духом українська патріотка з давнього князівсько-козацького роду Рюриковичів, закатована російськими комуністичними окупантами, більш, ніж будь-хто інший заслуговує і на вдячну пам’ять нащадків, і на прочитання її творів».
Значну частину примірників книги очільник просвітян Полтавщини подарував книгозбірні ПОУНБ.
Довідково: Народилася Людмила Старицька 17 серпня (29 серпня за новим стилем) 1868 року в Києві в сім’ї відомого письменника, драматурга і громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Старицької — рідної сестри композитора Миколи Лисенка. Чоловік — Олександр Черняхівський.
«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку», – писала про дитячі роки письменниця.
Навчалася в київській приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директрису та її чоловіка. У 1888–1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.
У квітні 1917 року Старицьку обрали до Української Центральної Ради. У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії. Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам’янець-Подільського державного українського університету. 1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам’янці-Подільському.
Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України (СВУ). Допити велися у в’язниці на Холодній Горі в Харкові.
Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926–1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв’язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…»
Письменницю засудили до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки. 4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінили на умовний. Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк), де займалась перекладацькою діяльністю.
У 1936–1941 роках жила у Києві. 20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Михайлівною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.
У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.
Прес-центр Полтавського
обласного товариства «Просвіта»
