Досі не демонтоване погруддя у Решетилівці
За даними Полтавського офісу УІНП в населених пунктах Полтавщини досі є чинними 54 топоніми на честь Горького, а пам’ятники йому дотепер бовваніють у місті Решетилівка (територія і власність ТОВ «Бурат-агро») та у с. Середняки Петрівсько-Роменської сільської ради Миргородськго району та у с. Загребелля Чорнухинської громади Лубенського району Полтавщини. Чому для України, яка бореться за власну свободу, демократію, незалежність із російським імперіалізмом, ця особа є одним із символів духовного та фізичного рабства? Чому очищення топонімічного і меморіального простору від цієї постаті так важливо?
Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович, також Горький Олексій Максимович; 16 [28] березня 1868, Нижній Новгород, Нижньогородська губернія, Російська імперія — 18 червня 1936, Горки, Московська область, РРФСР, СРСР) — російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист; член РСДРП(б), один із провідних ідеологів комуністичного тоталітарного режиму.
Колишній памятник Горькому у селі Крячківка
Він був засновником унітарного, псевдохудожнього напряму і методу соціалістичного реалізму в літературі, який насильно нав’язувався владою і сприяв закріпленню ідеології комуністичного тоталітаризму в СРСР. У 1934–1936 роках – голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в’язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади «правильно» вихваляти злочинний режим. Всі інші творчі об’єднання письменників і поетів, можливість самостійно творити унеможливлено.
Максим Горький підтримував та схвалював систему комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. Так, у 1931 році керівництво ВКП(б) організувало Горькому відвідування Соловецького табору особливого призначення, після чого він написав схвальний відгук про режим утримання в’язнів. 25 серпня 1933 року М. Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в’язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем чекістів-агентів ОДПУ, яких він назвав «інженерами перековки душ».
Цей російський письменник — ворог української незалежної державності.
Так, у 1926-1927 роках був одним із співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти провідника українського визвольного руху, видатного борця за незалежність, голови Директорії УНР Симона Петлюри. Взяв участь у процесі над убивцею Петлюри, поширив наклепи щодо його, начебто, антисемітизму, виступив на захист більшовицького вбивці Самуїла Шварцбарда. Показав себе активним комуністичним пропагандистом, що укорінював у масовій свідомості поняття «петлюрівщина», «петлюрівці» як «ворожі, буржуазні, антибільшовицькі явища».
Колишній памятник Горькому у селі Левенцівка
Він не визнавав української мови, називав її «украинским наречием».
Так, у 1926 році видавництво «Книгоспілка» вирішило видати українською мовою повість М. Горького «Мати» для молоді. У зв’язку з цим головний редактор видавництва, письменник Олекса Слісаренко, звернувся із листом до автора твору, аби той надав дозвіл на друк україномовного перекладу. Горький написав лист-відповідь на це звернення, де категорично заборонив переклади своїх творів українською: «Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие языком, но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меншинством в области данного наречия».
«В цьому слові [«наречие» – авт], громадянине Горькій, — цілий політично-національний світогляд. В йому ціла історія взаємовідносин двох слав’янських народів. В йому багато страждання, насильства, зла, громадянине Горькій. Початок історії цього слова припадає до історії всієї імперіялістично-колоніяльної політики руського царизму на Україні. Воно та ще слівце «Малоросія» служили тією димовою завісою, під якою Москва, Санкт-Петербург і навіть Петроград впродовж кількох століть експлуатували і руйнували український народ матеріяльно і духовно», — так 20 червня 1928 року оцінив позицію росіянина у своїй публічній відповіді під назвою «Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького» Володимир Винниченко, український політичний та державний діяч, прозаїк та драматург, один із лідерів Української революції початку XX століття.
До речі, саме Горькому належить гасло: «Если враг не сдаётся, – его уничтожают». Його широко використовували в СРСР під час проведення терористичної політики, а зараз воно на озброєнні сучасної імперіалістичної росії…
Отже, ця постать належить до найпоширеніших російських комуністичних топонімів, що звеличують, увіковічують, пропагують й символізують державу-окупанта, її культуру, літературу. Після смерті Максіма Горького за вказівкою Сталіна, вулицям, провулкам, паркам культури і відпочинку присвоювали ім’я цього улюбленця кремлівського диктатора. Це відбувалось у значній кількості міст і сіл Радянського Союзу. Важливо від неї остаточно визволити топонімічний та й меморіальний простір Полтавщини, як і всієї України.
Сергій Бутко,
співробітник
Північно-східного міжрегіонального відділу
Українського інституту національної пам’яті
