Старий поліський вовк не виє на півмісяць.
Самотній, як поет, старий поліський вовк.
У зграї й між людьми йому немає місця
І тільки голос трав йому ще не замовк…
І плаче вовк старий так тихо, як ікона
І хочеться сказать йому «Прости…»
Ігор Павлюк
Щойно побачила світ друга книжка цікавого талановитого поета, есеїста, публіциста, багаторічного редактора газети «Слово» Олександра Сопронюка.
Олександр – досить колоритна постать сучасного українського літературного процесу, член Асоціації українських письменників та Фонду вільних журналістів імені В’ячеслава Чорновола. З легкої високопрофесійної руки Олександра на шпальтах газети «Слово» з початку «дев’яностих» почали з’являтися після довгої мовчазної перерви дисиденти радянської пори – Юрій Бадзьо, Михайлина Коцюбинська, Микола Рябчук, Ірина Калинець, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Василь Рубан, Микола Самійленко, Борис Ковгар… Ідуть до життя літературні твори і публіцистика молодих українських письменників, позначені виразно антиколоніальним, антимосковським пафосом та новою літературною естетикою – проза та есеїстика Євгена Пашковського («Осінь для ангела», «Література як злочин», «Дві війни і один добробут», «Вже скоро в атаку!»…), Олеся Ульяненка («Наказ», «Сталінка»…), публіцистика Анатолія Щербатюка («Мутація моралі», «Феномен прийдешнього», «Загони санації»), політична публіцистика і філософські есеї Василя Рубана («Убий Шамбару», «Ново-неукраїнці»…), есеї В’ячеслава Медвідя («Ерогенні зони українського елітаризму», «Свобода невдоволення», «Аки обри»…), Ігоря Бондаря-Терещенкa («Бидло», «Спокута»…), Світлани Короненко («Білий Бог», «Мовчу»), поезії Володимира Цибулька («Майн кайф» «Нєтлєнка…»), твори Сергія Лавренюка, Ярослава Ороса, Євгена Пащенка, Михайла Григоріва, Станіслава Вишенського, Василя Івашка, Миколи Соченка, Володимира Даниленка, Тараса Кінькa, Михайла Бриниха, Валерія Іллі…
З під талановитого пера Сопронюка виходять літературні портрети українських мистців – Володимира Затуливітра, Юрія Гудзя, Ніли Зборовської, Івана Царинного, Віктора Шакули, Івана Козаченка, Андрія Донченка, Петра Галича, Вікторії Стах, Оксани Батюк, Мирослави Крат, Наталі Клименко, Петра Мідянки, Василя Портяка, Вадима Бородіна, Ігоря Стратія, Олександра Кривенка, Олеся Ульяненка…
Ідеалістів-романтиків нині, на превеликий жаль, вдень з вогнем… Сопронюк же іще якимось Божим дивом зберігає етичні межі, що їх уже «совісті нації» давно акробатично перескочили, як вогонь на Купала, і в обмані самих себе і людей, відчули себе господарями цього життя, яким усе можна… Нині Олександр – маркер духовно-душевного стану нашого такого несправедливого суспільства, подобається це чи ні нашому «ясновельможному панству», що при грошах і владі…
Дискомфортного для соціуму (та втім і для самого себе), «вічно молодого і майже завжди напідпитку» журналіста-поета Сашка називають самотнім вовком… Він такий, як це чесно каже сам про себе рваним ритмом хорея у цій його ще теплій книжці під знаковою назвою «Туман»:
Темний. Злий. Накручений. Німотний.
Світлий. Ніжний. Лагідний. Статечний.
Зачумарений. Гидкий. Бридотний.
Твій. Ручний. Впокорений. Безпечний.
«Туман» Сопронюка-поета – це книга про рідну Батьківщину і кохання як дві із багатьох іпостасей любові, бо кожен справжній Поет із любов’ю пише на три основні теми – Кохання, Природа-Космос, Батьківщина… Олександрові пощастило з Музою (Анною), якою і надихана ця книга про Любов… до Музи й України.
І наостанок: «Туман» поета багато ілюстрований одним із кращих наших художників – Володимиром Гарбузом.
Георгій Лук’янчук
