Юрій Щур
Саме таку назву має нове видання істориків з Дніпра Юрія Пахоменкова та Олександра Чепурка, яке побачило світ в рамках серії «Dniproviana» за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Книга є збірником документів, основу якого склали матеріали органів державної безпеки, що зберігаються у Архівному підрозділі УСБУ в Дніпропетровській області та Державному архіві Дніпропетровської області. Рецензентами видання стали відомі українські дослідники професори Олександр Реєнт та Федір Турченко, а професор Дмитро Архірейський написав вступну статтю «Отамани Української революції». І висновок шановного дослідника більш ніж переконливий:
«Хоча радянська пропаганда переважно висміювала повстанський рух і повстанських отаманів, насправді комуністичний режим не сприймав українське повстанство легковажно. І під час революції 1917-1921 рр., і після її завершення силові органи режиму доволі жорстоко і системно боролися як із самим повстанством, так і з пам’яттю про нього». Очевидно, що повернення пам’яті та відновлення історичної справедливості щодо борців за незалежність України – вже важлива причина для появи цієї книги.
Ґрунтовне дослідження «Повстанський рух Придніпров’я (1918-1922): історичний нарис» Юрія Пахоменкова органічно продовжує попередній нарис, але тут вже автор поглиблено подав історію власне українського повстанського руху у вказаному регіоні (Криворіжжя та Дніпровське Надпоріжжя), а також в якості додатка подав поіменний перелік всіх командирів та отаманів повстанських загонів у Верхньодніпровському, Катеринославському, Криворізькому, Нікопольському, Новомосковському, Олександрівському та Павлоградському повітах Катеринославської губернії.
Загалом у книзі представлено 118 документів, присвячених історії повстанського руху. Вони об’єднані у блоки по ключовим постатям:
1. Микола Бабенко, організатор і керівник повстанських загонів у Солонянській волості, сотник повстанського загону.
2. Яків Барабаш, учасник повстанського руху у Верхньодніпровському повіті, зокрема у відділах Мелашка та Живодьорова.
3. Дорофій Бойко, повстанський отаман Павлоградського повіту, учасник Першої світової війни, молодший унтер-офіцер.
4. Трифон Гладченко, один з лідерів повстанського руху на Придніпров’ї, учасник українського військового руху, командир і організатор повстанського загону, учасник повстанського руху у Холодному Яру.
5. Григорій Гниненко (отаман Вовгура), начальник штабу 1-ї Олександрійської повстанської дивізії отамана Степового.
6. Андрій Дикий, учасник 3-го Катеринославського гайдамацького куреня, організатор Української народної партії (др. пол. 1920-х).
7. Григорій Епік, відомий письменник та перекладач, під час революції – організатор повстанського загону у с. Кам’янка Новомосковського повіту.
8. Опанас Левенець, сотник загону Матвієнка, пізніше – отаман повстанського загону.
9. Нестор Луначенко (Луна), сотник в загоні отамана Брови.
10. Феодосій Макаренко, член Української Центральної Ради, начальник політичного відділу при загоні Юрія Тютюнника (1919), організатор повстанських відділів у 1919-1920 рр.
11. Федір Матвієнко, організатор і отаман Самарського куреня Вільного козацтва.
12. Михайло Мелашко, член Української Центральної Ради, комісар Донецького кряжу, організатор повстанських загонів.
13. Омелян Пасічний, учасник повстанського руху в Новомосковському повіті, командир 3-ї сотні загону отамана Матвієнка.
14. Іван Підгорний-Полин, старшина Катеринославського коша повстанських військ отамана Федорченка, пізніше – отаман окремого повстанського загону у Верхньодніпровському повіті.
15. Родіон Федорченко, отаман повстанського Катеринославського коша.
Блоки документів сформовані по архівно-слідчим справам на вказаних діячів повстанського руху. Більшість документів публікуються вперше.
Що привертає увагу серед маси документів – навіть не подальша доля отаманів. Зрозуміло, що вони були ворогами совєтської влади і в основній масі загинули у боротьбі з нею (були засуджені та розстріляні). Однак у формально незалежній Україні отамани досі вважаються справедливо засудженими і такими, які не підлягають реабілітації. Щиро сподіваємося, що прецедент Романа Коваля, який довів до логічного завершення справу реабілітації холодноярських отаманів, стане основою для подальших процесів визнання та повернення пам’яті про повстанців – борців за незалежність України. Подібні книги, як «Провідники повстанського руху Придніпров’я» – перші цеглинки у цьому процесі.