Камю має померти!
І він помер в загадковій автокатастрофі 1960-го.
Як і Степан Бандера від загадкової зброї 1959-го…
Як і Лев Ребет від такої ж зброї 1957-го…
Як і болгарський письменник Георгій Марков від подібної зброї 1978-го…
Над винайденням такої зброї та ще різного роду отрут і наркотиків в системі НКВД-КҐБ працювали, й очевидно далі працюють в системі ФСБ, дві спеціальні лабораторії.
Й зовсім не має значення що Степан Бандера був лідером українських націоналістів, а Альберт Камю філософом лівих поглядів й навіть декілька років членом комуністичної партії Франції. Він, як і націоналіст Бандера, також став ворогом московсько-більшовицького режиму, бо посмів критикувати його за збройну масакру Угорської революції 1956-го.
Голова Служби Безпеки ОУН Степан Мудрик згадує, що після вияснення обставин смерті Степана Бандери американські спецслужби перевіряли подібні обставини 150 політичних осіб, які тоді протягом п’яти останніх років також загадково загинули в країнах, що належали до системи НАТО. Й принаймні у 16 випадках підтвердили, що вони були вбиті аналогічним способом.
Зрештою, лишень для того, аби вчергове зрозуміти масштаб і цинізм політичного тероризму московської держави у світі, варто прочитати книгу італійського письменника Джованнні Кателлі «Камю має померти».
До речі, і Степана Бандеру в ній охарактеризовано цілком об’єктивно: «Степан Бандера, голова Української організації ОУН, був людиною дії. 1941 року у Львові ОУН під його проводом проголосили відновлення української державності на західноукраїнських землях. Степана Бандеру ув’язнили у концтаборі Заксенгаузен, а звільнили лише в 1944 році».
Та й очолювану ним ОУН також – як «дуже вишколену і загартовану в боях організацію».
А це вже рідкість у сучасній західній літературі.
Одним словом, раджу прочитати.
Олександр Сич
