У межах проєкту «Українське військо – символ звитяги» в День української державності (15 липня 2026 року) у центральній публічній бібліотеці міста Тячів відбулася знакова культурно-меморіальна подія – презентація третього видання альманаху «Місія: Свобода України. Остання зйомка серця» (автор – режисер і науковець В’ячеслав Бігун), книги «Герої Закарпаття» (автор – письменник і військовослужбовець Олександр Гаврош і показ документального фільму «Моро» за участю авторки віршів Марії Грицан.
Книга «Місія: Свобода України. Остання зйомка серця» – це перше в історії України фундаментальне дослідження про медійників і кінематографістів, які загинули внаслідок російсько-української війни з 2014 року. Третє видання містить 245 розгорнутих текстуальних портретів – журналістів, операторів, режисерів, акторів й інших медійників і кінематографістів, які полягли зі зброєю в руках або виконуючи професійний обов’язок. Загальний обсяг видання – 777 сторінок (перше видання – 169 портретів (444), друге – 203 (599)). Книга доповнена новими рубриками: «Родовід», «Цифрова спадщина», «Останній чин», а також іменним покажчиком на понад 1100 позицій.
Нагадаємо, що видання – це книжкове продовження однойменного аудіовізуального циклу «Остання зйомка» – частини документального серіалу «Україна в огні 2», що виходить з 1 березня 2022 року та відзначений Національною кінопремією «Золота дзиґа» (український Оскар). У книзі зібрані особисті історії, цитати, свідчення, спогади та джерела – унікальний архів колективної та індивідуальної пам’яті.
Меморіальний альманах «Остання зйомка» є більш ширшим, аніж «офіційні» списки. Наприклад, третє видання станом на початок червня публікує детальні портрети про 170 медійників, тоді як інші списки – менш численні (на початок липня: НСЖУ – 153, ІМІ – 141, Український ПЕН і Проєкт «RECвієм» (партнерство – «Українська правда») – 132. ІМІ обчислює полеглих від початку російсько-української війни, а інші – від 24 лютого. Це свідчить про збереження пам’яті про ще кілька десятків колег завдяки цьому виданню.
Книга видана зусиллями і коштом автора і за сприяння мецената Івана Куцини, який уже вкотре підтримує українські меморіальні проєкти. Собівартість друку одного об’ємного примірника – 1150 грн. Всі бажаючі можуть отримати електронну версії книги, послухати її вступну статтю, озвучену автором (вступ: https://youtu.be/zUFNACtsCG8, книга: https://drive.google.com/file/
В’ячеслав Бігун – режисер, науковець, уродженець Тячева. Член Європейської кіноакадемії (2023) та Української кіноакадемії, голова Наглядової ради Української гільдії режисерів. За даними міжнародної бази IMDb, з 2019-го і на 2025 рік є найтитулованішим українським режисером (близько 100 документально підтверджених нагород на сертифікованих фестивалях і преміях, посідає 1-е місце у світі за кількістю номінацій).
Також у межах заходу також презентовано книгу «Герої Закарпаття» відомого закарпатського письменника та журналіста Олександра Гавроша, яка містить нариси про 33 полеглих захисників України, родом із Ужгорода та ужгородського району. Книгу можна замовити онлайн.
Йдеться зокрема про таких героїв із Закарпаття: Анатолій Тегза, Василь Габрусь, Василь Герич, Василь Лашкай, Василь Сідун, Віктор Кущик, Віктор Синько, Влад-Володимир Пастеляк, Данило Богуславський, Денис Кофель, Євген Гайдук, Іван Пайда, Іван Яров, Ігор Бринзанський, Микола Гаєвий, Михайло Козак, Олександр Козловський, Олександр Пристай, Олександр Степанюк, Радіон Микович, Роман Гапак, Роман Русник, Руслан Моруга, Руслан Ференці, Руслан Шакаліс, Святослав Сойко, Сергій Кузнєв, Тарас Гайдук, Тарас Гурніш, отець Іван Ісайович, а також – це і «Мадяр», «Гуцул» і правнук Ілька Липея (жертовний чин родини Гаврішів).
Автор книги «Герої Закарпаття» Олександр Гаврош — журналіст, письменник, драматург, народився 26 березня 1971 року в смт Середнє на Ужгородщині. Автор понад 2000 публікацій, близько 50 книжок, 15 п’єс. За його повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили» знято фільм «Іван Сила» (2013). З квітня 2023 року започаткував проєкт «Герої Закарпаття», з вересня 2025 року — офіцер Цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП, де він ініціював, з-поміж іншого, проєкт «Українське військо – символ звитяги».
Презентація відбулася за участі ветеранів і учасників війни, а також їхніх родин, батька Героя України Олега Куцина (який виріс у Тячеві), місцевої інтелігенції, а також представників Луганщини, які долучилися до заходу онлайн.
Цікаві факти про героїв і їхні долі на основі меморіального видання: Місія: Свобода України. Остання зйомка серця — медійники і кінематографісти на щиті. Вид. 3. Київ: «Інтерсервіс», 2026. 777 с. ISBN 978-966-999-611-4
· Наймолодший герой книги — Дмитро Яременко (18 років, 6857 днів життя), студент-журналіст, який добровольцем пішов в «Азов» і загинув на Луганщині. Найстарша героїня — Наталія Харакоз (86 років), письменниця і журналістка з Маріуполя, яка загинула в підвалі під час облоги міста.
· Найбільша кількість загиблих медійників і кінематографістів припадає на Бахмутський напрямок — близько 20 осіб. Далі — Маріуполь (9) і Київ (7, усі цивільні)
· Закарпатці. Народилися (або жили) в Закарпатті такі наші колеги, як Микола Алексик, Павло Білецький, Олександр Литкін, Роман Жук, Дмитро Кудрявцев, Сергій Копинець, Руслан Ференці. Родом із Срібної Землі й Артем Бондаренко — внук славного футболіста ФК «Динамо» Київ Стефана Решко. В книзі зазначається, що прах кінематографіста Віктора Ониська розвіяно у Срібній Землі, куди він після початку великої війни перевіз свою сім’ю, а сам став на оборону України.
· Жінки на війні. З-поміж загиблих – 20 жінок. З 20 загиблих жінок четверо служили в Силах оборони (Вікторія Боброва, Алла Пушкарчук, Шура Рязанцева, Лана Чорногорська, Ірина Цибух волонтерила з «Госпітальєрами», решта загинули як медійниці або цивільні). Позивний «Рута» (Алла Пушкарчук) став символом витримки — жінка-мінометниця, яка воювала з чоловіком в одному підрозділі й загинула в нього на руках.
· Росіяни вбивають росіян в Україні. У книзі наведено десятки випадків, коли за Україну загинули етнічні росіяни або люди з російськими прізвищами (Оксана Бауліна, Андрій Миронов, Петро Черних, Олександр Попов та інші). Це руйнує міф про «війну з українцями» — російська куля, дрон чи ракета не розрізняє походження.
· Серед полеглих медійників і кінематографістів — 8 осіб, удостоєних звання Герой України (посмертно): Віктор Гурняк, Андрій Гусєв, Тарас Матвіїв, Ірина Цибух, Віталій Дерех, Олег Зайцев, Сергій Коновал та Максим Кривцов.
· Позивний «Артист» трапляється щонайменше 6 разів (Андрій Доманський, Роман Іваненко, Андрій Касьянов, Іван Кононенко, Яків Ткаченко, Володимир Федінчук). Це свідчить про сильну мистецьку ідентичність воїнів, які не полишали творчого начала навіть на війні. Троє воїнів мали позивний «Журналіст» (Олександр Махов, Віктор Дудар, Олександр Цахнів).
· Кіногерої як позивні. Воїни обирали собі позивні на честь улюблених персонажів і режисерів: «Бандерас», «Тарантіно», «Бонд», «Осіріс», «Вінтерс» (Максим Ковтун узяв позивний на честь героя серіалу «Брати по зброї» (Band of Brothers)). Це — спосіб наслідувати взірцеві чесноти.
· Страта в Бучі. Журналіст Зореслав Замойський вів щоденник окупації Бучі. Його тіло знайшли зі слідами катувань у братській могилі. Він став одним із символів задокументованих злочинів російської армії в Бучі.
· Страчений журналіст. Фотожурналіст Макс Левін був не просто вбитий — його холоднокровно застрелили впритул, коли він лежав на землі. Розслідування RSF підтвердило, що це була страта, а не випадковий обстріл.
· Спалений заживо. Разом із Левіним загинув його друг, військовий фотограф Олексій Чернишев. Його тіло було обгорілим, поряд лежала каністра з-під бензину — ймовірно, його облили пальним і підпалили ще живого.
· Маріуполь: письменниця і оператор. У Маріуполі загинули відома письменниця Наталія Харакоз (86 років) і оператор Віктор Дєдов, чиє тіло вдалося поховати лише через місяці, а згодом — ексгумувати. Обох вбили російські обстріли.
· Київські жертви енергоциду. У книзі згадується оператор Павло Лойко (82 роки), який, за свідченнями сусідки, помер від холоду й голоду під час російського енергоциду взимку 2025–2026 років — хоча влада це заперечує, історія стала резонансною.
· Міжнародне визнання. Альманах «Остання зйомка» у різних версіях отримав близько 15 міжнародних нагород і номінацій, зокрема Mobile Journalism Awards (#MojoAwards), відзнаки Міжнародної спілки кіно при ЮНЕСКО та спеціальну нагороду «За меморіалізацію пам’яті загиблих на війні журналістів» на фестивалі «Поза часом».
· Автор додав понад 100 записів до профайлів на IMDb. В’ячеслав Бігун особисто вніс понад 100 записів про полеглих і діючих кінематографістів у міжнародну базу IMDb, щоб їхній творчий доробок не був забутий.
· Мертві не цікаві? Автор зізнається: у книзі він поставив собі завдання зробити полеглих колег цікавими — не просто списком імен, а живими історіями, які можуть надихати й мотивувати. За його словами, в українській традиції мертвих згадують лише формально — і він хоче це змінити.
· Пам’ять як дія. Автор наголошує: «Ця книга йде далі за списки. Війна – це не тільки імена, а й долі, смисли, пам’ять». Крім меморіальної функції, альманах виконує націєтворчу, просвітницьку та духовну функції, утверджуючи цінності свободи, правди, гідності, заради яких гинули герої слова і кадру.
· Продовжують чин. Родини загиблих продовжують їхню місію: дружина Олега Зайцева перерахувала 999 999 грн на ЗСУ, мама Тимофія Бойка започаткувала збір «Дрони від мами Аякса», сестра Руслана Ганущака створила Фундацію документалістики його імені, а сестра Миколи Рачка відкрила книгарню-кав’ярню «Герої», втілюючи його мрію.
Ці факти показують, що книга є не просто мартирологом, а живим документом, який фіксує феномен українського спротиву, творчості на війні, жертовності та пам’яті, що не згасає.
