Відділ україніки ЛОУНБ провів круглий стіл «Хотинська битва 1621р. – славна сторінка мілітарної історії України».
У вступному слові завідувач відділу україніки Євген Салевич висловив думки про стан воїна в українській нації та воєнну потугу українців в історії, про потребу пошанування гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і героїв Хотинської битви, про важливість проекції давнього союзу українців, поляків, литовців на сучасність.
Головне слово на круглому столі мав історик, директор ЛОУНБ Іван Сварник.
Він розповів про передісторію Хотинської війни – нещасливий похід під Цецору 1620 р. великого коронного гетьмана Жолкевського, що закінчився загибеллю Жолкевського й полоном інших польських вождів. У цій складній ситуації Річ Посполита довірила командування новою армією литовському гетьману Ходкевичу. Натомість головною військовою силою, що протистояла туркам і їхнім союзникам – молдаванам, татарам, волохам та ін. – виявилися українські козаки. Ними командував початково незаслужено забутий гетьман Яцько Бородавка (Нерода), а під Хотином – П. Конашевич. Війні й виступові козаків передували складні політичні перемовини між королем і українськими послами – Сагайдачним і Курцевичем. Король пообіцяв врахувавти релігійні вимоги українців. Війна розпочалася ще 9 травня морським походом 32 чайок у Чорне море, кількома запеклими морськими битвами проти турків, козацькими десантами в Румелії і здобуттям 6 міст. Влітку ж почався Молдавський похід козаків (військо налічувало 44 тисячі, мало 23 гармати), яким командував Я. Бородавка. Козаки переправилися через Дністер 8 серпня, спустошили Молдавію і здобули значні трофеї. Під час бойових дій невеликий загін козаків (260-400) при впадінні Радавця у Прут наткнувся на основні сили татар і сміливо вступив із ними в бій, що тривав понад 2 доби. Навіть турецькі яничари не могли справитися з цим підрозділом, який діючи з табору, завдав ворогові величезних втрат. Врешті, після кількох спроб пробитися, останні 30 козаків потрапили в полон і були страчені особисто султаном. Сучасники порівнювали цей бій з Фермопільським.
Бойові дії під Хотином почалися 2 вересня й тривали протягом місяця. Як свідчить учасник війни Яків Собеський, основні удари 2, 3, 4 вересня турки скеровували на козацький табір. Під час штурмів і обстрілів, в т. ч. із важких гармат, загинуло багато козаків, в т. ч. полковник Яцько. Для сучасників він асоціювався з Бородавкою. Хоча насправді йшлося про Гордієнка, якого звали Дацьком. Козаки не лише успішно захищалися, але й не раз переходили в контрнаступ і навіть вривалися в турецький табір. Сагайдачний запропонував здійснити нічний штурм турецького табору. Операцію запланували на 12 вересня, однак її зірвала нічна злива. Коли війна набрала позиційного характеру, обидві сторони почали відчувати гострий брак харчів і паші й мусили піти на переговори, завершені мирним договором 9 жовтня. Він був вигіднішим для Речі Посполитої. Порті не вдалося знищити козацтво й підкорити Польщу. Основна заслуга в цьому належить героїчному українському козацтву і його керівникам – Якову Нероді (Бородавці) й Петрові Конашевичу-Сагайдачному. Хотинська війна відображена у мистецтві (велика гравюра Лауро), в латинських «Коментарях до Хотинської війни» Я. Собеського та ін. творах.
Громадський діяч Юрко Антоняк зазначив, що історія української нації має підстави бути поданою як історія перемог у яскравих картинах викладів таких битв, як битва під Хотином.
Архітектор Микола Обідняк наголосив на необхідності лекторію для молоді, де викладачі могли б на яскравих прикладах історії підносити шлях перемог українських воїнів.
Голова асоціації підприємців Зіновій Бермес говорив про світове і цивілізаційне значення перемоги під Хотином.
Участь в обговоренні на круглому столі, окрім уже згаданих учасників, брали громадські і культурні діячі Володимир Гаюк, Петро Байса, Роман Голубович, Михайло Рудак, Юрій Дацько, Ігор Копчик, Степан Пахолко та інші.
