Ковані залізні хрестики, встановлені на вершинах дерев’яних або кам’яних хрестів та придорожніх капличок – це характерні вироби підляського народного мистецтва. Найпопулярнішими вони були в останні десятиліття ХІХ та на початку ХХ століть.
село Збуч
На Підляшші хрести ставили не лише на цвинтарях, а й при церквах, біля хат, за селом, при дорогах, на перехрестях, у місцях, де загинули люди. Вони були межовими знаками, оберегами.
Популярними на Підляшші були й придорожні каплички. Ці невеликі культові споруди мали вигляд дерев’яного стовпа, на якому вішали ліхтарик з фігурою святого, розп’яттям або іконою. Це пов’язано із західною церковною традицією, проте підляшани зводили такі каплички ще довгий час пісня відміни унії 1839 року. Вони стали невід’ємною частиною краєвиду Підляшшя.
хрест перед хатою в Чижах
Традиційно місцеві жителі прикрашали зверху хрести і каплички кованими хрестиками. Це – найоригінальніший витвір підляського ковальства, такі хрестики привертають увагу своїм різноманіттям і багатством форм.
Як зауважує Войцех Ковальчук, автор книжки «Ковальський хрест на Підляшші» (Wojciech Kowalczuk, «Krzyż kowalski na Podlasiu»), традиція прикрашати кутими хрестиками придорожні дерев’яні і кам’яні хрести та каплички сягає XVIII століття, однак їхнє масове виробництво почалося наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, коли у підляських селах почало розвиватися ковальство.
cело Старий Корнин
Аж до другої половини ХХ століття ковальство було найпоширенішим ремеслом підляшан. Декілька років тому я мала нагоду поговорити з одним із колишніх ковалів – Миколаєм Ігнатюком із села Полична коло Кліщель. Ремесла він навчився від свого батька, який був ковалем «у пана». Одразу після закінчення восьмого класу пан Миколай почав працювати з батьком. Він згадував, що ще після ІІ Світової війни ковалів було дуже багато, майже в кожному селі. Вони займалися підковкою коней, оковували вози, лагодили залізні ланцюги, гострили тупі сокири тощо. Проте, як підкреслював пан Миколай, не кожен із них вважався добрим фахівцем.
хрести коло cела Мохнате
Хрести кували найкращі ковалі у своїх кузнях. Підляські кузні були невеликими зрубними однокімнатними хатинами, які найчастіше знаходилися на кінці села, трохи далі від житлових та господарських будинків – щоб у випадку пожежі не підпалити все село. Сьогодні у підляських селах ще можна побачити такі кузні. У них ви, однак, вже не знайдете ковалів – частину кузень переробили на дровники, інші стоять покинуті напризволяще та руйнуються.
стара кузня в Тростянці
Ковальські хрести на Підляшші – це не лише свідчення побожності православного україномовного населення регіону, але й справжні витвори народного мистецтва, які вимагали від сільського коваля великої майстерності й естетичного смаку. Окремі орнаменти на хрестах мають своє символічне значення, причому дохристиянська символіка поєднується в них із християнською. Сонце – це світло, знання, місяць – ніч, незнання. Іноді на підляських хрестиках можна побачити півника, який символізує пробудження. Побутувала думка, що таке оздоблення хреста оберігало село. Просто люди вірили, що півник, який височіє на хресті над селом, відлякує нечисту силу – вона боїться заходити туди, думаючи, що вже настав день. Дуже цікавий хрест із півником зберігся у селі Щити в ґміні Орля.
Разом із занепадом ковальства як ремесла почала занепадати традиція виготовлення невеличких залізних хрестиків. Після ІІ Світової війни люди почали заміняти зруйновані часом і природою дерев’яні хрести та стовпові каплички на прості металеві хрести. Кам’яні хрести, попри те, що були витриваліші, також почали зникати з підляського краєвиду.
стовпові каплички, прикрашені ковальськими хрестами у Гайнівці
Проте деякі пам’ятки вдалося врятувати. На увагу заслуговує перш за все ініціатива нещодавно померлого Богдана Мартнюка, голови Громадської комісії догляду за пам’ятками церковного мистецтва при Товаристві догляду за пам’ятками старовини. Завдяки йому в першій половині 1990-х років вдалося провести ремонт та консервацію цвинтаря біля Нового Березова в ґміні Гайнівка. Там збереглося дуже багато пам’яток, увінчаних ковальськими хрестиками. Однак постійно бракує ініціатив, які мали б на меті зацікавити і реставраторів, і місцеву громаду цими оригінальними витворами народного ремесла підляшан.
Автор – Людмила Лабович; джерело: Наше Слово, Варшава
