Місяць березень асоціюється з багатьма вікопомними датами (як зі знаком «плюс», так і «мінус»!) в історії України, але на 9-10 припадають уродини й відхід у вічність Того, кого абсолютно справедливо вважають Пророком нашого народу, який своїм генієм «збудив» українців від летаргічного сну і по-суті спорудив неприступну фортецю перед віковими зусиллями агресивних імперій-загарбників трансформувати нас в «…гній, тягло у поїздах їх бистроїзних» (Іван Франко). Отож цілком справедливо вважати березень «місяцем Тараса Шевченка», чáсом особливого пошанування Його такої вічно актуальної для нас творчості.
В руслі сказаного хочу поділитися враженнями від побаченого й почутого на ‒ так би мовити «камерній» ‒ без особливої попередньої реклами як у ЗМІ, так візуальних оголошень на стовпах об՚яв ‒ презентації унікальної книги «Фронтовий Кобзар», яка відбулася у Львові 16.03.2021 в Палаці Потоцьких:
За 160 років від часу відходу у вічність Пророка України (так-так, дата кругла, але особливого резонансу в тих же ЗМІ з приводу цього у березні-2021 не спостерігалось!) було опубліковано величезну кількість збірок поезій Тараса Шевченка під назвою «Кобзар» (вже традиційно так іменують ВЕСЬ Його поетичний доробок) ‒ як україномовних, так і в численних перекладах ‒ повних, часткових (цікаво, що без поміток «вибране»), а то й цинічно «кастрованих» ‒ без публікації найбільш актуальних творів («Розрита могила», «Іржавець», «За що ми любимо Богдана?» та ін.), з ілюстраціями і без них, на крейдяному і газетному папері, різних форматів (від так би мовити «захалявної книжки» як ось видавництва АН УРСР 1968 р. до розкішних фоліантів у шкірі, які побачили світ після здобуття Україною незалежності), але ТАКОГО «Кобзаря» ні Україна, ні світ ще НЕ БАЧИВ! Чим унікальне, спитаєте, це видання? А тим, що в ньому ВПЕРШЕ поезію Тараса Шевченка проілюстровано не алегоричними зображеннями, а реальними картинами (малюнками з натури, світлинами, колажами перших і других) з війни між Московією і Україною, котра ось уже восьмий рік вирує на Донбасі й стратегічною метою якої є «обезкровити» наш народ і врешті решт таки задушити його в «братскіх об՚ятіях»…
Автором такої ілюстративної інтерпретації творчості Тараса Шевченка є не «спостерігач зі сторони», а волонтер і безпосередній учасник бойових дій в складі Добровольчого Корпусу «Правий сектор», нагороджений за мужність багатьма відомчими і урядовими нагородами, уродженець Придніпров՚я, випускник Львівського поліграфічного інституту 1987 р. і житель Харкова Сергій Пущенко ‒ учень і послідовник професора Василя Гурмака (Національна академія мистецтв у Львові).
Презентація 16 березня була організована Громадською організацією «Об՚єднання добровольців» і захід вела її голова п.Олена Живко:
Олена Живко і Сергій Пущенко
…В залах Палацу Потоцьких були виставлені побільшені ілюстрації з «Фронтового КОБЗАРЯ» і всі присутні (їх було небагато ‒ очевидно через пандемію, але більшість представляла особовий склад добровольчих батальйонів) мали можливість оглянути нове видання дуже детально, ба навіть упізнати самих себе:
Ілюстрації з «Фронтового Кобзаря»
Олена Живко відкрила презентацію лаконічним, але дуже інформативним слайд-фільмом, в якому розповідається історія залучення творчості Т.Г.Шевченка до подій Революції Гідності (згадаймо декламацію поеми «Кавказ» Сергієм Нігояном) і бойових дій на Сході в 2014-му, де Тараса вперше зобразили у військовому однострої ЗСУ ‒ з бронежилетом, захисною каскою і тактичними окулярами. «Шевченко тоді постав справжнім воїном ‒ захисником України, адже його поезія ‒ це найсправжнісінькі набої словесної зброї боротьби в умовах сучасної гібридної війни й це добре розуміє ворог ‒ недарма на звільнених від окупантів територіях наші воїни знаходили понівечені портрети Тараса і навіть прострелений кулями гіпсовий бюст» ‒ сказала ведуча.
Відкриття презентації
А потім була її Величність Поезія. Дану частину дійства відкрила курсант Національної академії сухопутних військ ім.Сагайдачного Валерія Борщун:
У виконанні цієї тендітної дівчини-воїна ‒ майбутнього офіцера ракетних військ і артилерії (sic!) витяги з поеми «Катерина» прозвучали з такою переконливою силою, що ‒ смію запевнити ‒ її володінню словом позаздрив би не один професійний актор ‒ дуже шкода, що таких у залі, мабуть, не було!
Естафету Валерії прийняли воїни-добровольці, і з того, що жоден з них не користувався писаним текстом, а декламував немалі тексти напам՚ять, можна зробити твердий висновок: Шевченкове слово міцно увійшло в серця і душі молодих захисників України, що не може не радувати!
З великою промовою на презентації виступила відома захисниця української мови п.Ірина Фаріон. Попри те, що її виступ був, можливо, й надто довгий як для такої імпрези, але присутні слухали її дуже уважно, адже оратор зацитувала вступне слово Тараса Шевченка до планованого видання творів 1847-го року, яке через арешт членів Кирило-Мефодіївського братства і найсуворіше покарання саме Шевченка десятьма роками солдатчини так ніколи й не побачило світ. А в цій передмові Поет дає чітку й однозначну відповідь імперським борзописцям чому він, маючи непересічний талант, пише якимсь «мужицьким язиком», приреченим, на їхню думку на остаточне забуття в найближчій перспективі. Цей Шевченків текст вельми актуальний і сьогодні, адже нападки на нашу мову лунають «з-за поребрика» точнісінько так, як і 170 років тому і є складовою частиною гібридної війни, розв՚язаної Москвою.
Презентація, а по-суті вечір пам՚яті Тараса Шевченка у Львові з нагоди 160-річчя його відходу у вічність продовжилася основною частиною, а саме докладним виступом «винуватця» заходу ‒ укладача «Фронтового КОБЗАРЯ» Сергія Пущенка ‒ воїна ДУК ПС на псевдо «Маестро»:
Сергій Пущенко-«Маестро»
«Ідея видання такої книги, де ілюстраціями мають бути не уявні зображення, навіяні словами нашого великого Тараса, а реальні люди, котрі вийшли на Майдан, аби відстояти демократичний, європейський вектор розвитку суверенної України, прийшла до мене ще в дні Революції Гідності ‒ я там зарисовував епізоди протесту і знаходив аналогії в його поетичних рядках. А коли навесні 2014-го розпочалася інтервенція Москви ‒ спочатку в Криму, а незабаром і на Донбасі ‒ я зрозумів: треба брати в руки зброю і вирушати на захист нашої держави. Про всяк випадок прихопив фотоапарата й обладунки для малювання…»
Сергій Пущенко: «Ілюструвати Шевченків «Кобзар» сценами з війни на Сході для мене труднощів не складало, адже дух воїна ‒ борця за незалежність і захисника рідної землі ‒ струменить практично в кожному Шевченковому віршові, за винятком хіба небагатьох ліричних…»
«Для чого потрібен «Фронтовий КОБЗАР»? З таким дивним запитанням я стикався не раз ‒ особливо з кола відвертих манкуртів і тих, кого не цікавить ніщо на світі, окрім добре поїсти, випити і жити за принципом «моя хата скраю» ‒ продовжував друг «Маестро». І констатував: « Національну свідомість, ренесанс, відродження ‒ завжди започатковували світочі культури. Тут ось згадали серба Караджича, а у нас був, є і завжди буде Тарас Шевченко. Вже говорилось, що він звучав на Майдані, а я скажу, що практично кожен воїн, з яким довелося спілкуватися і в боях, і в хвилях перепочинку обов՚язково цитував певні його рядки принагідно до ситуації, тож хіба можна було оминути цю важливу деталь, не зарисувавши з натури?»
«Першою моєю книгою були портрети добровольців на війні» ‒ каже Сергій Пущенко.
І продовжує: «Я рисував побратимів за різних обставин ‒ навіть під час реального бою. Намагався відобразити душу воїна ‒ адже фотографія, яка фіксує якусь мить зробити цього, здебільшого, неспроможна. Найбільшим болем резонує моя свідомість від того, що багато тих, хто позував для зарисовок, згодом гинули, або зазнавали важких поранень. Їхні героїчні лики використані для ілюстрації Шевченкового «Кобзаря». Але в даній книзі багато й тих, хто і далі несе службу в лавах Збройних Сил, причому з вимог секретності не вказуються ні їхні справжні імена, ні навіть псевда-позивні. Вважаю, що така книга ‒ «Фронтовий КОБЗАР» ‒ це не лише прослава тих, хто йде у бій за незалежність України під натхненним словом Тараса Шевченка, але й видання для виховання молодого покоління ‒ не на плаксивих екскурсах в трагічне минуле (такого в нашій літературі чимало!), а героїчне сьогодення ‒ як приклад для наслідування».
При цих словах зал вибухнув оваціями.
Професор Василь Гурмак
З аналізом творчості Сергія Пущенка на завершення презентації «Фронтового КОБЗАРЯ» і водночас традиційного березневого «Дня Шевченка» виступив наставник «винуватця імпрези» ‒ професор Національної Академії Мистецтв у Львові Василь Гурмак. «Я буду лаконічним, ‒ сказав промовець, ‒ Сергій є одним з найталановитіших моїх учнів. Син козацького краю, де кувалась воля нашого народу в часи славної Запорозької Січі, він, як бачите, осягнув душу українського народу і докладає титанічних зусиль для утвердження такого світобачення переважною більшістю і своїх земляків, і всіх нас ‒ в першу чергу тих, хто перебуває під гіпнозом імперських вітрів самі розумієте звідки й з-під того гидотного впливу потрібно виходити якомога швидше. Книги Сергія тому сприяють! Думаю, що наше зібрання може проголосувати за подання звернення про висунення книги «Фронтовий КОБЗАР» на здобуття Державної Шевченківської премії. Хто за?»
Всі присутні ‒ як один ‒ підняли руки, дехто навіть обидві!
Епілог, або ложка дьогтю в бочці меду
Завжди на презентації книги можна придбати її примірник і попросити Автора про автограф на пам՚ять. З таким логічним наміром я підійшов до місця, де лежав «Фронтовий КОБЗАР», котрого Сергій Пущенко збирався вкласти у свій саквояж. Здивувало те, що НІХТО з присутніх з аналогічним наміром сюди не підійшов й не було видно окремого столика, де зазвичай стоїть стопка книг для реалізації й уповноважена на те особа відпускає їх усім бажаючим.
«Друже, дякую за присутність і увагу, але продати «Фронтового КОБЗАРЯ» я не можу» ‒ відповів мені Автор.
?! ‒ я втратив дар мови.
«Розумієш, коштів на друк бодай невеликого накладу цієї книги я роздобути не зміг. Друзі й знайомі зібрали пожертву на публікацію кількох десятків примірників, кожен з них отримав свій екземпляр, а решту я віддав у найголовніші бібліотеки України, музеї в Києві та Каневі. Оцю одну книжку полишив собі, аби показувати на презентаціях, як отут сьогодні. Можливо з часом знайдуться кошти і буде змога видрукувати бодай сотню екземплярів».
Моєму розчаруванню не було меж і згадався прецедент, який мав місце далекого вже 1942-го року. Тоді, як знає кожен, дві імперії ‒ нацистсько-німецька і комуно-московська різалися за право грабунку світу, і в першу чергу України. Творець другої ‒ Владімір Ульянов, більше відомий під псевдонімом «Лєнін» добре пам՚ятав урок імперії «Романових» (це також псевдонім династії Гольштейн-Готторп, яка правила Московією в 1761-1917 рр.), пов՚язаний із забороною святкувати 100-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка. З цього приводу «Лєнін» писав: «Заборона вшанування Шевченка була таким прекрасним, напрочуд щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації неможливо й уявити. Гадаю, всі наші найкращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг в антиурядовому сенсі цей захід». Відповідно з моменту захоплення влади і «Лєнін», і його послідовники ОФІЦІЙНО ніколи не наважувалися забороняти ні «Кобзар», ні пам՚ять про Тараса (ба більше ‒ споруджували Йому пам՚ятники, перший тимчасовий, до речі в Санкт-Петербурзі, згодом 1919-го ‒ в Харкові, який зруйнували денікінці і величний в цьому ж місті, закладений через рік після страшного Голодомору й відкритий 1935-го), але «тихою сапою» трансформували постать українського пророка в «революційного демократа», «войовничого атеїста» (попервах писали точніше ‒ «безбожника»), а Його слова із «Заповіту» ‒ «…в сім՚ї вольній, новій» було наказано інтерпретувати в якості передбачення… утворення СССР та постання інтернаціональної спільноти під назвою «совєтскій (радянський) народ». Програмні вірші ‒ «Розрита могила», «Іржавець», «За що ми любимо Богдана?» та інші друкувалися в повних зібраннях, але ніколи ‒ у вибраному, а спроба їх аналізу рішуче присікалась як «буржуазно-націоналістичний ухил».
Але повернемося в 1942-й рік. Попри намічений перелом у ході війни, більшовицьке керівництво СССР (фактично одноосібно Йосип Джугашвілі-«Сталін») вирішило послабити натиск на релігію (згодом було призначено патріарха РПЦ), а також розіграти карту «національного питання», яке в другій половині 30-х вважалося «остаточно вирішеним». З цією метою, зокрема, було прийнято рішення про друк «Кобзаря», призначеного для відправки на фронт. Видання цієї книжки доручили евакуйованій до Уфи «Спілці письменників України» в особі Павла Тичини і Максима Рильського (перший написав передмову, а другий був редактором-укладачем).
Ось що, зокрема, писав Павло Тичина у передмові до цього видання, названою ним «Гнів Шевченка»: «…В численних листах червоноармійців (не тільки українців!) – у листах, що надходять до Спілки письменників, до наших редакцій, до Академії наук, є одне прохання, що без кінця повторюється, – прохання надіслати “Кобзар” Шевченка на фронт. Так гнівне слово Тарасове допомагає нам і духовною зброєю своєю в боротьбі проти німецьких загарбників. І ми, разом з своїм поетом ще голосніше підносимо сьогодні його клич бойовий: «Нехай ворог гине!». А пропаганда в ЗМІ додавала: «Пристрасна поезія Шевченка зазвучала в роки війни з особливою силою, стала разючою зброєю проти фашизму /…/ Ідучи назустріч запитам фронту, лише протягом 1942 року надруковано шість окремих видань (три українською мовою і три – в російському перекладі) творів Шевченка загальним тиражем чверть мільйона примірників. Майже весь тираж цих видань відправлено на фронт, частину – переправлено у тил ворога, в партизанські з՚єднання…»
Чи хтось з нині живучих тримав у руках це ‒ перше ‒ видання «Фронтового КОБЗАРЯ»? Дуже сумнівно, хоча астрономічний як по сучасних мірках наклад в 250 тисяч примірників мав би бути доступним в кожній бібліотеці, не кажучи вже про приватні книгозбірні. Надрукований на газетному папері невисокої якості, він мав, якщо вірити Інтернету отакий вигляд і помітку на титулі «Смерть німецьким окупантам!»:
«Фронтовий Кобзар» ‒ перша (радянська) інтерпретація
Згідно з вихідними даними, обсяг цього видання (разом з передмовою і примітками) складав 78 сторінок, тобто приблизно 15% об՚єму повного зібрання поетичних творів вже згаданого «захалявного» формату 1968 р. видавництва АН УРСР і не містив жодних ілюстрацій. Я не тримав у руках цієї унікальної книжечки, але у форматі pdf її можна переглянути на сайті бібліотеки ім.Вернадського за посиланням http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00002266 . Там вміщено 59 творів Шевченка (здебільшого коротких ліричних і уривок з поеми «Сон»; ясна річ, що ні «крамольних» віршів, згаданих вище, ні уривку з «Катерини». котра починається «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…» у цьому виданні нема і бути не могло. Прецедент появи цього видання та ще й таким величезним накладом мав на меті лише одне: втовкмачити в голови червоноармійців-українців, що «товариш Сталін» теж дуже шанує Шевченка, любить український народ, тож на порятунок улюбленого вождя і очолюваної ним ВКП(б) можна й слід віддати власне життя, самовіддано протистоячи «німецьким фашистам». Прикметно, що на цю пропагандистську затію, червона імперія не пошкодувала вкрай тоді дефіцитних коштів, а ось українська держава в аналогічній ситуації ‒ відвертій агресії супроти неї коштів на друк направду знакового «Фронтового КОБЗАРЯ» Сергія Пущенка не має. Воно й звісно: де ж їм узятись за обставин стагнації економіки в умовах пандемії, коли вони так потрібні, наприклад, для польотів «на відпочинок» до Оману чи екскорту «першої леді» в супроводі десятка дорогущих автомобілів на якусь імпрезу ( https://glavcom.ua/country/politics/druzhina-zelenskogo-zbilshila-kortezh-i-kilkist-ohoronciv-video-742162.html )
Гадаю, що кошти на це видання не виділять і ті, хто платить по 2500 євро за добу перебування в Куршавелі (це еквівалент щонайменше 80 примірників «Фронтового КОБЗАРЯ»!) ‒ ця книга, як і Тарас Шевченко загалом їм «без надобності» (слова персонажа з комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн». Але виходячи з того, що навіть червона більшовицька імперія в роки битви з близькими за духом «коричневими» («Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини», в оригіналі «NSDAP») вважала за доцільне «мобілізувати» на фронт ретельно відредагованого Шевченкового «Кобзаря», воїнам ЗСУ на передовій протистояння із загарбниками дуже потрібен «Фронтовий КОБЗАР», скомпонований Сергієм Пущенком. Не бачу іншого виходу, як оголосити ВСЕНАРОДНИЙ ЗБІР коштів на спеціальний рахунок, ресурси якого будуть використані виключно з метою публікації накладу з тим, аби кожна військова частина ЗСУ мала цю книгу в своїй бібліотеці!
Учасники презентації «Фронтового Кобзаря» в Палаці Потоцьких 16.03.2021 р. На передньому плані ‒ воїни-добровольці, які зазнали важких поранень в боях з «братами із РФ» і вимушені користуватися інвалідними візками. Попри це на презентацію вони прибули, а багато хто із запрошених, які, дякувати Богу, пересуваються на своїх двох захід проігнорували…
P.S. Хто бажає, може переглянути короткий відосюжет аналогічної презентації в Національному музеї літератури (м.Київ) за таким посиланням нижче ‒ ви почуєте голос автора і хід його думок: https://www.youtube.com/watch?v=7Gn3gm7-6pQ
Побував, фотографував і роздумував:
Василь Гуменюк
