«Не пізнавши того, що було, не зрозумієш те, що є»
(східна приказка)
Чи багато хто знає що воно таке ‒ ота загадкова «фуга»? Не певен, бо й сам глибше зрозумів лише недавно. Пригадую, коли був малий, у морозні, вітряні зимові дні, входячи знадвору до хати, мама говорила: «Але там така фуґа…». Саме так ‒ «фуґа», а не пом՚якшено «фуга» ‒ як нині пишеться згідно правил українського правопису.
Сумніваюся, ніби мама знала етимологію цього терміну, котрий походить з латині («fuga») і згідно Вікіпедії перекладається як «біг», «втеча» або «швидкий плин» ‒ як бачимо, ледь не синонім до словосполучення «сильний вітер». Ну а вже про те, що «фуга» ‒ це специфічний жанр музичного твору мама точно не знала, ба й хто з нас, поклавши руку на серце скаже: «О, знаю знаю… Не раз слухав у виконанні симфонічних оркестрів фуги Баха та інших композиторів…»
Отож коли неочікувано отримав поштовий пакет, а в ньому ‒ книга «Фуга “119” в тональності полону» з дедикацією автора ‒ Ігоря Михайлишина (сердечна подяка автору!), то найперше виникло природне питання: а з котрим саме музичним твором і якого композитора автор книги асоціює дану розповідь? Бо ж свій деб՚ют у якості письменника Ігор Михайлишин (уродженець містечка Кути Косівського району Івано-Франківської області ‒ доброволець батальйону «Донбас» з псевдом-позивним «Піаніст») назвав «Танець смерті» ‒ запозичивши його у відомого угорського маестро Ф.Ліста, фортепінною музикою якого захоплюється.
Загадка назви книги викликáла незрозумілі асоціації; «всезнаючий» Google на запит «фуга 119» пропонував ознайомитися роздільно з «фуга» і «119» (якийсь музичний твір Баха під таким номером є, але це не фуга), тож довелося запитати безпосередньо автора, на що Ігор Михайлишин загадково мовив: «Відповідь на обкладинці». Там, як бачимо, петля, котра прилягає до цифри 119. «119 ‒ це число днів, які я провів у полоні» ‒ додав після деякої паузи.
Автор названих книг за базовою освітою юрист, але за покликом душі ‒ музикант, його улюблений інструмент ‒ піаніно. В 2014-му грав на ньому на Майдані, звідки вирушив на фронт ‒ то був реальний танець смерті. В Іловайську потрапив у полон ‒ з великою групою побратимів. Перша книга, презентована в багатьох містах України, зокрема у Львові в 2019-му завершується саме моментом приниження воїнів ‒ захопленням ворогами. «Танець смерті» плавно переходить в «Фугу 119» ‒ какафонію знущань, трагічну мелодію випробувань, коли смерть регоче тобі в обличчя, а зв՚язані руки й ноги нездатні чинити опір. Читати ТАКЕ морально важко, але автор зумів талановито поєднати три сюжетні лінії, які я умовно назву «воля як ідеал», «неволя як випробування» і «вижити в любові до Вітчизни», тож коли прочитаєш перших неймовірно важких 15 сторінок, далі вже відірватись від тексту практично неможливо.
З цього мого явно занадто довгого прологу читач зрозумів: друга книга Ігоря Михайлишина ‒ це автобіографічна повість про 119 днів, проведених в тенетах «донецької народної республіки», де істинним є лише перше слово (події й справді відбуваються в окупованій частині Донецької області), а два інших ‒ «народна» і «республіка» ‒ це рафінована пропаґандистська брехня на кшалт втовкмачуваних колись у підсвідомість обивателів аршинними транспарантами «радянська виборча система ‒ найдемократичніша в світі!», яка забезпечувала 99,99% поданих голосів за «кандидатів блоку комуністів і безпартійних» в більшості «республік» СССР (анекдотично, але найнижчий рівень повідомлявся по РСФСР ‒ «всього» 99,97%).
Дехто зробить кислу міну і запитає: «Ну гаразд. Написав хлопець спогади про пережите, йому можна поспівчувати, але яка мені користь з того, що придбаю і прочитаю?» А можливо й додасть, як одіозний шахтар з того ж таки Донецька в середині 80-х ‒ «…а хіба від того подешевшає ковбаса?»
Таким відповім одразу: книга «Фуга-119» ‒ це не просто банальна розповідь про іспит полоном, а справжній художній твір, якщо хочете ‒ роман, наповнений глибокими історико-філософськими міркуваннями про місце і роль України на політичній мапі світу. Не перестаю дивуватись тóму, як молодий хлопчина за короткий час зміг сягнути вершин красного письменства, не маючи за плечима ґрунтовної філологічної освіти чи диплома вузу типу «Літературного інституту ім.Горького»! Ось фрагмент, що ілюструє сказане:
«…Пасажний вступ розчищає добро та зло. Відкидає матеріальне й одразу занурює не тільки слухача, а й виконавця в глибини людського серця. Емоції настільки відкриті та інтимні, що не залишається нічого іншого, як підкоритись невидимій силі. Шопен говорив про цю силу. «Мою музику можна описати одним словом ‒ жаль». Слово «жаль» настільки багатогранне, що окутується красномовним мовчанням емоцій та градаціями звуків навколо помірного діалогу душі. Жаль ‒ це все, що зараз потрібно. Відкинь шаблони та завчені фрази. Швидкоплинність буття ‒ ніщо в порівнянні зі звуками вічності. Це і є головна тема балади. Туга за батьківщиною. Туга за близькими людьми та втраченими мріями. Те, що виконало свою місію, не повториться. Доля рухається в одному напрямку» (стор. 261).
Це міркує полонений «Піаніст» ‒ і за псевдом, і за покликанням, коли раптом трапилася нагода сісти за піаніно в напівзруйнованому приміщенні школи, куди бранців під конвоєм привели виконувати ремонтні роботи. Ошелешений наглядач промовляє: «Шуберт, у тебя хорошо получается! Я даже прослезился. А ну-ка сыграй еще что-нибудь…»
«Фуга-119» Ігоря Михайлишина написана трьома мовами, така собі, знаєте, довершена «трилінґва» ‒ рафінованими українською, московитською і… гуцульською. Окрім самого «Піаніста», який дуже дозовано користується «третьою мовою», нею системно говорить його побратим на псевдо-позивний «Тин»:
«‒ Та їка допомога? Я тебе прошу. Скажи, хто нас і куда зможе загнати ци єкось заставити? Ми ж тіко шо з полону! Але… уже раз пробували… коли ми лиш прилетіли у Василькіу. Ой шо то си творило потім ‒ шо ми тіко-шо вернулиси, а дома нас тоже хочут тримати у полоні їкісь непонятні воєнні прокурори. Ми майже виломили там двері, шоби вирватиси на свободу…» (стор. 390).
Не стану цитувати сцен допитів і знущань ‒ там 50% тексту на московитській, властиво блатній «фєні». Але в ці моменти у помислах полонений «Піаніст» розмірковує так, як про те віршем написав його віддалений побратим ‒ воїн УПА Зиновій Сердюк-«Гроза», відбуваючи тюремний термін за Полярним колом: «Терпи! Бо треба вижити, вціліти, // Щоб не згасала віра у людей…»
…Не вважаю доцільним більше переказувати зміст книги, зі сторінок якої віє холодним, морозним вітром зі Сходу України ‒ властиво не України, а від сусіда, котрого, як відомо не обирають. Але такий вітер ‒ це засіб адаптації до реалій, загартування, якщо ми хочемо вистояти як народ, як нація, як держава і не зламатися та щезнути з лиця планети Земля, що буде гріхом перед Небом, котре дарувало нам цю благословенну територію з найродючішими на планеті чорноземами, степами, лісами, ріками і покладами практично всіх корисних копалин ‒ із золотом та алмазами включно.
І Той, хто пройшов 119 днів «пекла не землі» після звільнення з полону першим ділом повертається до Києва ‒ на Майдан ‒ звідки він вирушив на захист України зі зброєю в руках: «Спускаємось вулицею Інститутською до Майдану Незалежності. Тут все почалось. З՚єдналось роз՚єднане. Тут дух переміг силу. Тепер для мене це вже не Майдан ‒ це Пантеон Незалежності. Дорога, що омита кров՚ю свободи. Кров՚ю віри в майбутнє. Кров՚ю жертовності та безкорисливості. Жахливі події, що змінили хід історії України. Не те щоб змінили. Ці події скинули сонливу завісу з українців. Вони показали справжнє обличчя тих, хто нами керував. Показали та вказали, як потрібно діяти, щоб виправити помилки. Тепер я це прекрасно розумію. Свобода без жертв неможлива. Незаплямованих жертв. Чистих і безневинних. Імпульс перемог» (стор. 371).
Ігор Михайлишин-«Піаніст»
Цю книгу треба прочитати. Передавати з рук до рук, від хати до хати. Аби знати правду. «Спізнаєте правду і правда визволить вас». Так записано в Євангеліях (Іван, 8:2).
Василь Гуменюк
«Гуцульський край», 12.02.2021
P.S. Книжку Ігоря Михайлишина «Фуга “119” в тональності полону» можна замовити, зайшовши на сайт https://docs.google.com/forms/d/1G3xGbQEjrM4vwDDn2eH1gpaHD7AaPahDUh4px6Ab-CA/viewform?fbclid=IwAR1-MLbhnVXAF-R8xGFyQebW6VZjX9We4YdZEGsToSLWj2MrFin5ZTILRyg&edit_requested=true
