За ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та Департаменту культури, молоді та спорту виконкому Полтавської міськради у Полтаві вшанували пам’ять художника, поета, педагога, мистецтвознавця, етнографа, культурно-громадського діяча, засновника Сумського художнього музею, жертви сталінського російсько-комуністичного терору Никанора Онацького. Цими днями для громадськості й мистецької та освітянської спільнот Полтави у Галереї мистецтв (Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка) презентували виставку оригінальних картин вбитого більшовиками художника та влаштували просвітницьке зібрання. До зібрання долучилися викладачі та студенти з факультету педагогічної і мистецької освіти й кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету та студентська рада цього вишу.
«Постать Онацького — це багатогранні таланти й приклад безмежної відданості українській культурі. Сьогодні говоримо про Никанора Харитоновича не лише як про видатного громадського діяча, освітянина та охоронця пам’яток, а й відкриваємо його як тонкого лірика у поезії, самобутнього майстра живопису, чий спадок надихає нове покоління митців-педагогів», – зазначила директорка Полтавського художнього музею Ольга Курчакова. Вона вияскравила важливі мистецькі віхи життєвого шляху Никанора Онацького та розповіла про ті його картини, що зберігаються у фондах Галереї мистецтв. Представник УІНП в Полтавській області, ініціатор заходів Олег Пустовгар у своїй промові акцентував на тому, що 150-річчя від дня народження Никанора Онацького цьогоріч відзначається на державному рівні, висловився за створення документального фільму та меморіальної дошки на честь вбитого сталіністами художника та висвітлив полтавські сторінки життя. Промовляв і очільник громадської організації «Полтавське обласне товариство політичних в’язнів та репресованих», голова Полтавської регіональної комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, ветеран російсько-української Війни за Незалежність Анатолій Банний. Він наголосив на важливості відновлення національної пам’яті про репресованих комуністичного періоду.
Студенти ПНПУ читали вірші Никанора Онацького, демонструвався просвітницький слайдер про нього. А осердям просвітницького зібрання стала розповідь краєзнавця Василя Граба, який ще у далеких 90-х рр. мав доступ до архівної слідчої справи Никанора Онацького, оскільки працював начальником слідчого відділу обласного управління УСБУ в Полтавській області. «Завдяки свідченням у совєтському суді письменника Пилипа Капельгородського у 1934 році Онацькому вдалося уникнути «червоної сокири», вийти із полтавської в’язниці. Але у страшному 1937 році українського поета і художника злочинний режим СРСР позбавив життя. У обвинувальному висновку енкаведистів зазначалося, що належав до організації лівих есерів, яка відстоювала «незалежну соціалістичну Україну» і був «завербований у націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання». Розстріляли Никанора Онацького за постановою «чрезвичайной тройкі». Похований на старому міському цвинтарі, де на цій території тепер розташований меморіал учасникам 2 світової війни», – розповів Василь Граб.
Довідково:
Никанор Онацький народився 9 січня 1875 року у родині козака-хлібороба на хуторі Хоменковому Бірківської волості Гадяцького повіту Полтавщини (тепер село належить до Липоводолинської селищної громади Сумської області. Закінчив народну школу, а потім у 1891 році – Гадяцьке повітове училище на Полтавщині, де виявив неабиякий хист до малювання. Тож з 1899 року опановував фах художника в училищах малювання та академії мистецтв. З 1906 року вчителював у Лебединській гімназії, працював викладачем малювання та водночас писав вірші. Подорожував по маєтках, відвідував родину Капністів, декілька разів заїздив до Канева, на Чернечу гору.
У 1906 році опублікував свого першого вірша «Погук» у полтавському часописі «Рідний край». У 1908 році спільно з Панасом Мирним, Лесею Українкою та Михайлом Коцюбинським взяв участь у випуску альманаху «З неволі», що видавався на українців, висланих російським царатом у Вологодську губернію. До альманаху увійшли вірші «Коваль», «Ворогам», «Острів мертвих». Поезії друкувалися також у збірниках «Терновий вінок», «Розвага», «Українська муза».
Відомим як художник став у 1911 році, коли у Києві експонувалася перша українська художня виставка. Тоді полотна експонувалися поруч із картинами Івана Труша, Сергія Васильківського, Федора Кричевського, Миколи Бурачека. Успіх був настільки приголомшливим, що незабаром видавництво «Світанок» надрукувало з малярських робіт десятки тисяч поштових листівок, а Олена Пчілка в журналі «Рідний край» написала про виставку як «тріумф у Києві». З 1913 року викладав малювання в реальному училищі, вів курси географії, малювання і креслення в Сумському кадетському корпусі.
1920 року у Сумах організовує історико-художній музей і дарує туди свою колекцію картин, у якій були роботи видатних майстрів пензля: Рубенса, Васильківського, Мурашка і, звісно, частину власних робіт, а також колекцію козацької зброї, килимів, українського художнього скла. Вечорами сидів за столом і писав п’єси: «Через руїни», «У тієї Катерини» (за мотивами Шевченка), «Танок смерті». Протягом 11 років Никанор Онацький очолював музей, досліджував археологічні пам’ятки, збирав етнографічний матеріал, створив наукові праці «Українська порцеляна», «Межиріцький фаянс» та «Українське гутне скло», облаштував художню студію, інтенсивно займався живописом.
З 1928 року за Никанором Онацьким та музеєм встановило нагляд Об’єднане державне політичне управління (скорочено – ОДПУ; репресивна російсько-комуністична сталінська структура). У 1931 році митця викликали і запропонували передати музей комуністу Зубченку – колишньому вантажникові, а самому зостатися заступником…Через комуністичні утиски і переслідування полишив Суми і 1933-го року переїхав до Полтави, де й очолив відділ етнографії у краєзнавчому музеї. Погодився, хоч це було небезпечно, бо чекісти на етнографію дивилися як на український націоналізм. Наприкінці 1934 року запроторили до полтавської в’язниці, де написав цикл віршів «За гратами». Згодом випустили, вдалося й вірші винести з-за комуністичних грат. Розстріляли Никанора Онацького червоні кати без суду і слідства у листопаді 1937 року.
Представництво УІНП у Полтаві
