Григорій Сподарик
Виступ легендарного гурту «Брати гадюкіни», збирання електросміття та спортивні змагання – це лише частина заходів цьогорічної «Еколомиї». Фестиваль, який пройшов 3 серпня, вже водинадцяте організовано в Гурові-Ілавецькому.
Фото Григорія Сподарика
Основу такої імпрези завжди становлять музика й танці. Цього разу додалися змагання з футболу, шахів, волейболу та… забивання цвяхів. У рамках популяризації екологічного способу життя працював пункт прийому електросміття, тому околиця стала чистішою на понад сім тонн брухту. Переможниця зібрала його аж близько 1,7 тонни. Щасливчики могли виграти можливість користування новим авто у вихідні або політ невеликим літаком, що кружляв над місцем проведення фестивалю. Гостям пропонували спробувати смачні регіональні страви та відвідати інформаційні пункти лісної і прикордонної служб. Функціонери останньої активно заохочували поповнити їхні ряди.
Однак все ж музика залишається найважливішою складовою свята, тому на відкритті заходу голова Центральноєвропейського центру навчання молоді Данута Баб’як бажала всім, щоб звуки цієї музики вплинули на настрій гостей і дозволили відпочити від буденних справ. «Беріть усе найкраще з нашої „Еколомиї”», – закликала організаторка. А господарка місця, директорка української школи Марія Ольга Сич попросила оплесками подякувати всім людям, яких не видно на сцені, але які працювали над підготовкою свята. «Тут, у Гурові, б’ється серце української частини Польщі», – зауважив бургомістр міста Яцек Костка, дякуючи організаторам, зокрема віце-маршалкові ВармінськоМазурського воєводства Миронові Сичу. Шану організаторам за популяризацію української культури, розвиток шкільництва та українськопольську інтеграцію висловлювали й інші офіційні гості, серед яких – депутати Яцек Протас, Пйотр Цєслінський та Уршуля Паславська. Вітального листа надіслав посол України в Польщі Андрій Дещиця, а передав його офіційно в.о. консула України в Ґданську Віталій Максименко.
«Брати Гадюкіни». Фото Ярослава Сича
«Я завжди чекаю виступу зірки, хоча з приємністю спостерігаю також і за іншими ансамблями», – говорив учасник свята Петро Пушкар, зауваживши, що «Еколомию» відвідує кожного року. Тут майже все йому подобається, крім натовпу охоронців, які трохи відбирають почуття свободи. Саме такої, як була на «Прикордонних зустрічах» у Глембоцьку. Після того, як їх перестали проводити, виникла «Еколомия». Петро розуміє, що нинішній час має свої вимоги до безпеки, але все ж тепло згадує менш формальний Глембоцьк, де захід відбувався на березі озера. Туди їхали за кілька днів до «Зустрічей» і залишалися ще трохи після них. Петро не назвав би себе особливим шанувальником «Братів Гадюкіних», але любить таку музику й концерт йому сподобався. Він переконаний, що саме від популярності зіркових гостей залежить кількість людей, які приїдуть на свято. За його оцінкою, гостей цього разу було менше, ніж минулого. Можливо, якоюсь мірою це результат своєрідного характеру творчості «Гадів».
Треба зазначити, що на «Еколомиї», якщо комусь творчість зіркового гостя не була близькою, можна було послухати більш традиційні виступи, зокрема, таких виконавців з України: «Буревісник», «Водограй», «Долеквітка» чи «Барвінок». На сцену виходив також ансамбль «Думка» – танцювальна візитна картка української школи в ГуровіІлавецькому.
Бажання послухати й побачити їх усіх Петро Пушкар пояснює просто: це результат виховання в родині, де звучала українська мова та плекалася національна свідомість. Петро є любителем фотографії. Постійно цікавиться роботами фахівців цієї справи й вірить, що досягне їхнього рівня. Має надію, що колись у рамках фестивалю «Еколомия» буде нагода поділитися досвідом на майстер-класах, що входять до складу програми. Пан Петро мріє також здійснити проект, у рамках якого з молоддю зможе зафіксувати у фотографіях обличчя останніх живих свідків акції «Вісла» та зібрати їхні спогади.
В організаторській команді, за сімейними традиціями, працює Наталя Сич. На запитання про момент найбільшого задоволення – відповідає: «Коли стаєш на пагорбі перед сценою й бачиш натовп людей, які весело танцюють, тоді розумієш, що було варто». А також тоді, коли гості прощаються та говорять щирі слова подяки.
«The Ukrainian Folk». Фото Григорія Сподарика
Ключовим питанням для формату заходу найчастіше є кошти. Але, як переконує Наталя, програма часом будується спонтанно. Хтось зацікавлений зголоситься сам, а когось десь побачать і запросять. Якраз так було з познанським гуртом «Крамбабуля», який у фольк-рокових обробках представив еколомийській публіці польські, українські й лемківські народні пісні. Ансамблі «Барвінок» і «Фламінго» з України потрапили сюди через знайомство. Їх привіз Володимир Дольчук, син якого навчався в українському ліцеї в ГуровіІлавецькому. Наталя переконує, що на «Еколомиї» фольклор завжди буде важливий, але до програми постійно потраплятимуть і нові колективи. Серед таких – ансамбль сучасної хореографії «Фламінго». Молоді артисти з України напевно причарували, а прихильників традиції, можливо, й дещо шокували не лише програмою, але й оригінальними костюмами, які часто змінювалися. Їхня композиція «Весілля в Трансильванії» музикою, танцем і одягом ледь не перенесла людей на знімальний майданчик якогось фільму жахів. Якщо в цей момент було страшно й одночасно весело, то під час виконання композиції до пісні «Обійми» (яку в оригіналі виконує гурт «Океан Ельзи») зробилося вже лірично й сентиментально.
Подібні різкі зміни ролі доводиться переживати і Наталі Сич, коли вона з організаторки перетворюється на вокалістку «The urainian Folk». Варто зазначити, що на цьогорічній «Еколомиї», крім відомих і популярних серед публіки творів, гурт представив і новий матеріал зі щойно виданого альбому «За потоком». Опісля місце на сцені віддали «Братам Гадюкіним», й «серце українства на півночі» почало битися в ритм відомих «Було не любити», «Наркомани», «Роксоляна» і «Тернопіль».
***
Коментар про «Еколомию» та легендарних «Гадів» говорить журналіст і конферансьє заходу Роман Боднар:
«Брати Гадюкіни» – це музичнобунтарський прорив. Коли над Дніпром на телебаченні та радіо не було української мови й музики, книжок, преси. Кілька пацанів вийшли на сцену й почали українською оспівувати навколишню дійсність. Це не була естрадна музика про нещасливу любов Марічки та козака або навпаки. Їхні тексти – про побачене на вулиці, відносини між людьми, «любов» до північного сусіда. Цієї теми сучасна молодь не дуже зрозуміє, хоча б тому, що Радянський Союз давно не існує. Мова «Гадів» – це часто суржик і багато підтекстів. Що важливо, 30 років тому в Польщі ми також могли побачити феномен «Братів Гадюкіних», коли вони приїхали на Український молодіжний ярмарок, організований ще в Сопоті.
«Брати Гадюкіни». Фото Натлі Сич
Можна сказати, що на їхній творчості виросли два покоління людей, не лише в Україні, але й у Польщі. У Гурові-Ілавецькому вони заграли нові та вже відомі з перших платівок твори. Знаю, що на зустріч із гуртом люди спеціально їхали кілька сотень кілометрів, наприклад із Любліна, але загалом любителів «Гадів» під сценою не було багато. Усьому виною сучасні тренди. Люди не йдуть на концерт, бо все мають у комп’ютері. Це прикро, що ми стали такі ліниві. З іншого боку, коли бачу, як гості під час виступу таких гуртів, як «Брати Гадюкіни», танцюють у парах, то не можу зрозуміти, навіщо все спрощувати до танцювальної музики. Щороку бачу: тут людям найбільше подобається «диско-поло» – проста естрадна музика з легкою нотою рокн-ролу чи просто поп-року. Тому, якщо пропонуємо щось серйозніше, не варто зірку випускати на сцену, як цього разу на «Еколомиї», десь опівночі. Найбільше гостей – близько 22 години, потім вони розходяться, хоча мали бажання послухати гурт-зірку. Замість неї у час пік ми пускаємо ансамблі, які маємо в себе на щодень. Це варто змінити. Змін потребуватиме, певно, й ціла формула заходу, але зараз важко точно сказати – яких саме.
Маємо проблему, що «Еколомию», як і інші наші заходи, відвідує щораз менше людей. Потрібно попрацювати над рекламою. Не можна зосереджуватися виключно на розповсюдженні її в Інтернеті, бо багато потенційних учасників не обов’язково ним користуються. Можна більш активно розвивати співпрацю з церквою, щоб біля храмів з‘явилися плакати. Рекламний потенціал «Нашого слова», на жаль, не надто великий. Може, варто організацію таких заходів віддати в руки професійних фірм, навіть за рахунок якогось відсотка гонорару. У нинішні часи самі зробити все від початку до кінця ми просто не спроможні. Якщо не за допомогою інших, то, можливо, треба організувати якийсь проект, в рамках якого навчити власних професійних організаторів таких заходів.
