27 квітня 1986 року, в столиці України, на тодішньому Республіканському стадіоні, відбулася зустріч непримиримих суперників – київського «Динамо» та московського «Спартака».
Так зване найвеличніше дербі тодішньої совєцької імперії закінчилося тріумфом українців – 2:1. Звісно, з огляду на вивіску, діялося за переповненого стадіону. За перебігом подій на полі спостерігали 82 тисячі вболівальників. Ніхто тоді й гадки не мав, що напередодні, у Чорнобилі, за якихось 90 кілометрів од Києва, сталася найжахливіша екологічно-гуманітарна катастрофа в світі. Злочинний комуністичний режим усіляко приховував трагедію. Зокрема, гравці «Динамо» дізналися про неї майже через тиждень, у французькому Ліоні, куди прибули на фінальний поєдинок Кубка володарів Кубків УЄФА з мадридським «Атлетико». Кияни тоді вдруге здобули почесний трофей.
Брехня, фальш, підступність, замовчування, приховування і таке інше – притаманні сов’єцькій імперії та її так званій правонаступниці, не менш злочинній російській федерації. Аби досягнути успіхів у спорті, москалі вдаються до підкупів суперників і суддів, зловживань забороненими препаратами на державному рівні тощо. Прикро, але дотепер, і навіть у часі страшної війни України супроти відвічного ворога, флагман нашого футболу київське «Динамо» асоціює себе з так званим совєцьким спортом, нагадує про своє багаторічне «славне» минуле у ньому.
Річ у тому, що в світі давно існує мода, якщо та чи інша футбольна команда спроможеться десять разів тріумфувати у національній першості, вона має право розмістити над емблемою свого клубу зірку. Якщо поталанить сягнути двадцяти звитяг – то дві зірки. І так далі. Саме дві таких зірки є на офіційній формі столичного клубу. Чому? Адже кияни наразі є 16-разовими чемпіонами України. Керований сумної слави братами Суркісами, цей футбольний клуб не цурається враховувати й свої 13 чемпіонських титулів першості так званого СССР. Так само не соромно їм називати себе «найтитулованішою командою радянського футболу», «першим представником Радянського Союзу, який завоював європейський трофей» тощо.
Треба нагадати «Динамо», що нині воно виступає в НАЦІОНАЛЬНІЙ ПЕРШОСТІ УКРАЇНИ, яка жодним чином не споріднена і не має наслідкових традицій із спочилим совєцьким чемпіонатом. І якщо гравці виходять на поле в УКРАЇНІ, то на футболках має бути одна зірка, бо в національній першості «біло-голубі» тріумфували 16 разів. Інакше форма цієї команди порушує регламент. Мала б втрутитися Українська асоціація футболу, зокрема її новий очільник Андрій Шевченко. Та в знаного політичними манівцями футбольного чиновника інші пріоритети. З-поміж його друзів путінський прихвостень Роман Абрамович, сербський пройдисвіт-тенісист Новак Джокович, що виправдовує злочини Московії тощо. Шеві не до «дрібниць» із зірками на футболках. Тим паче, колись, за кар’єри гравця, він прагнув об’єднання чемпіонатів України й так званої РФ.
Так само, цілковито на боці ворога колишня легенда українського футболу, кумир мільйонів уболівальників Анатолій Тимощук. Ця особа жодним чином не засудила вторгнення москалів і далі працює в терористичній так званій федерації. У березні 2022 року Контрольно-дисциплінарний комітет УАФ заборонив Тимощуку будь-яку футбольну діяльність в Україні, позбавив його тренерської ліцензії, титулів переможця та призера чемпіонатів України, Кубка та Суперкубка України. Також звернулися до органів державної влади щодо позбавлення Тимощука всіх державних нагород і почесних звань. Зокрема, його позбавили й звання почесного громадянина міста Луцька.
Та не лише Тимощук, колишній гравець донецького «Шахтаря», злодіє супроти України. Нинішній гравець цієї команди, такий собі Хусрав Тоіров, поставив «вподобайку» у соціальних мережах, де йшлося про нещодавній так званий товариський поєдинок між так званою збірною Московії та Сербією. Так, ця європейська країна, одна із вельми небагатьох, які підтримують москалів. На свою ганьбу серби пристали на прохання зіграти з репрезентантами терористів. І до бабці ходити не треба, що москалям цей матч вельми потрібний, насамперед, для свого «насєлєнія», щоб створити ілюзію міжнародного змагу, що світ не відвернувся від них і таке інше.
«Шахтар» оштрафував свого напівоборонця на 300 тисяч гривень. Саме стільки на місяць становить зарплата таджика, який перебуває в глибокому запасі і придбаний клубом на перспективу. Кошти мають спрямувати одному з підрозділів ЗСУ, про що згодом прозвітують. Все це, нібито, правильно. Але, чи потрібний українському клубу в часі страшної війни такий гравець?
Донецький клуб, власником якого є знаний українофоб Ринат Ахметов, завжди був в «авангарді» всього ворожого до України. Не Тимощуком єдиним. Чимало його гравців, тренерів, інших працівників виокремлювалися промосковськими заявами, поглядами. Деякі, після захоплення москалями частини українських теренів, втекли до Московії чи залишилися на тимчасово окупованих територіях.
Донедавна в структурі «гірників» працював такий собі Олег Барков, який виступав у так званому «чемпіонаті першої донецької республіки» за команду з Макіївки. Обіймаючи високий пост у «Шахтарі», цей тип вдавався до погроз журналістам та свідкам його діянь на території так званої ДНР. Нині цей персонаж не облишив потуг рятувати свою шкіру й погрожує телеканалам і працівникам ЗМІ помстою за розголошення його ганебного минулого.
Щодо самого Ахметова, то вісім років тому його власний телеканал «Україна» допустив в ефір епізод серіалу «Не зарікайся», що в ньому паплюжать українців і нашу державу, натомість вихваляють терористів із так званої ДНР, які «ведуть боротьбу супроти київської хунти». Зокрема, полонили бійця «київського фашистського режиму». У відповідь мама бійця, нібито, захопила дитину біженців із Донбасу з метою обміну.
Також цей ворожий серіал рекламує так званий фонд Ахметова, у ньому переймаються долею Донбасу, бо його розділили погані політики. І лише Ринат допомагає знедоленим.
Справді, цей Ахметов усіляко сприяв і допомагав цим «знедоленим», себто місцевим бандитам-терористам і москвинським окупантам. Окупована частина України з 2014 року під контролем Московії. Посланець Ахметова, представник його компанії ДТЕК, брав участь у засіданнях комісії так званого російського уряду щодо окупованих українських територій. Про це свого часу повідомляло німецьке видання «Bild», але в Україні ніхто не смів турбувати Ахметова щодо таких «дрібниць».
Десь у цей же час, березнем-квітнем 2016 року, було відомо про такий собі «План Медведчука» щодо створення на окупованих землях Донбасу адміністрацій, що їх мали очолити Ахметов і так званий лідер злочинного «Опоблоку» Юрій Бойко. Їхні прихвосні, група так званих народних депутатів від цього «Опозиційного блоку» навіть зареєстрували були у Верховній Раді такий собі проект закону «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей», що увібрав усі вимоги Московії. Найперше, мав перетворити Україну на федерацію, бо в ній виник би автономний суб’єкт. Та й це злодіяння минулося ворогам безкарно.
Нині цей фонд Ахметова далі допомагає знедоленим. Про все це нам доносять ахметівські ЗМІ, які, ніби й не було в них ганебного минулого, спокійно діють. Більше того, телеканал «Україна» навіть у складі сумно відомого телерадіомарафону «Єдині новини».
Григорій Жибак
