Видавництво «УВС» щойно видало книгу Юрка Степового «Отаман Степової дивізії» (Київ, 2021 р. 272 с.).
Драматичні події, описані в цій книзі, відбувалися в часи Національно-визвольних змагань за Українську державність століття тому. За сто років до виходу цієї книги героїчною смертю загинули головні її герої: 9 травня 1921 р. загинув отаман Кость Блакитний, а 7 вересня в Жандармській балці (тепер у межах м. Дніпра) більшовики розстріляли зв’язкову Віру Бабенко та її однодумців.
Нехай вихід цього видання стане нашим шанобливим поклоном-вітанням у сторіччя загибелі українських підпільників.
Довгий час пам’ять про героїчний чин українських повстанців Криворіжжя, Січеславщини, Херсонщини, Черкащини була силоміць покрита і скована чорним саваном забуття. Ніби й не було масового опору червоній московській навалі, ніби й не було жертв, ніби й не було звитяжної боротьби. Лише в еміграції з’являлися окремі згадки, публікації, спогади…
Основу книги складають захоплюючі мемуарні повісті Юрка Степового (насправді Федора Пестушка, рідного брата отамана Костя Пестушка-Блакитного) – «Зв’язкова Віра» та «В Херсонських степах», видані в Мюнхені у 1947 р. та у 1948 р. у видавництвах імені Миколи Хвильового та «Культура» відповідно. В Україні ці тексти друкуються вперше. Про звитяжні події часів Української Національної Революції 1917-1921 років, про масовий повстанський рух на Катеринославщині, Запоріжжі, Черкащині та Херсонщині і його очільників та учасників йдеться у цих повістях. Перед читачем розгортається широка епопея героїчного спротиву червоним московським загарбникам, яких українці зустрічали не «хлібом-сіллю», а гострими кулями і гартованими шаблями.
Кілька слів про автора. Федір Юрійович Пестушко народився у 1908 р. в Ганнівці (тепер Петрівської селищної ради на Кропивниччині). Після закінчення середньої школи в П’ятихатках навчався в Київському університеті.
Після Другої світової війни опинився в еміграції. 18 років редагував українську католицьку газету «Нова зоря» та 10 років часопис «Українське життя». Вважався бездоганним знавцем української мови. Автор художньо-документальних книг про повстанців, очолюваних братом, «В Херсонських степах» (1947) та «Зв’язкова Віра», збірки оповідань про Голодомор 1932 – 1933 рр. «Сміх крізь сльози» та повісті «Син Закарпаття (українське революційне підпілля в Києві 1941 – 1942 рр.)». Помер у Нью-Джерсі (США) в 1987 році.
Лише на початку 1990-х в Україну почала потрапляти діаспорна література, в якій були згадки про повстанців, старожили почали обережно згадувати розповіді очевидців, патріотичні організації, науковці розпочали пошуки та дослідження, організовували відзначення, уможливився доступ до засекречених архівних справ.
У 1997 р. під редакцією президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля в Києві вийшла збірка «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії», яка стала першою ластівкою, котра воістину «провістила весну» в дослідженні та вшануванні героїчної епопеї «степовиків» (перевидана в 2016 році в Кривому Розі).
У 2010 р. в с. Ганнівці відкрито меморіал Костеві Пестушку, проведено вечори пам’яті, прекрасне погруддя Костя Блакитного для Медведівського краєзнавчого музею виліпив скульптор з Калуша Ігор Семак, член Історичного клубу «Холодний Яр».
Кость Блакитний та його побратими – герої книг Романа Коваля «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» та «Коли кулі співали». До поетичної збірки Володимира Стецюка «Повстання» (2011) увійшов однойменний вірш про Костя Блакитного.
Іменем Костя Пестушка («Степового»-«Блакитного») названі вулиці й провулки в Дніпрі, Кривому Розі, Кропивницькому, з 2019 р. його ім’я носить 17-та Окрема криворізька танкова бригада…
На мою думку, апогеєм тернистого сторічного шляху повернення отамана Блакитного та його повстанців у свідомість та пам’ять земляків стало урочисте відкриття цього року 15 травня в Кривому Розі величного пам’ятника Костю Пестушку.
Варто згадати добрим словом і художника Юрія Магалевського (1876 – 1935), голову української повітової ради й повітового комісара освіти в Олександрівському в 1917 – 1918 рр., який доніс до нас художній образ зв’язкової Віри та написав спогад про неї, який публікуємо в книзі. До останнього часу його портрет Віри Бабенко був єдиним, завдяки Юрієві Магалевському ми могли побачити як виглядала Віра Бабенко.
Митець написав декілька портретів учасників Визвольної боротьби, серед них генерал Володимир Сальський, сестра-жалібниця з загону отамана Шепеля Віра Матвіїв, сотник Герасим Нестеренко, генерал Михайло Омелянович-Павленко, доктор Іван Липа (опубліковані Василем Барладяну в журналі УАНТІ «Кафедра», ч. 11, Львів – Одеса, 1990, Лондон, 1995).
На звороті портретів Магалевський писав коротенькі біографічні дані портретованих. Ось що написано на звороті портрета Віри Бабенко.
«Бабенко Віра. Олія, картон. 34х24.
Гімназистка Бабенкова Віра. Гімназистка 7 класса Весело-Тернівської гімназії на Катеринославщині Криворізького повіту. Народилась 1902 р., с. Веселих Тернах – селянка «гонець» з Катеринославщини. 1921 р. – Тарнів.
Брала участь в Повстанчеській організації Катеринославщини під проводом лікаря Д. Гелєва (серб). В 1921 році зрадник, зі своїх, видав, чоловік 60 було арештовано і розстріляно (насправді 49. – В. Р.). Серед них була і Бабенкова. І позаяк було їм відомо, що вона була розвідницею, то її мучили, поламали пальці на руках, ногах, поодрізували, очі видовбали, аби видала організацію – мовчала. Зрештою – забили.
Вічна пам’ять тобі, рідна дитино.
Портрет роботи арт. маляра Ю. Магалевського».
Микола Вороний у спогадах про Магалевського характеризував його творчість як таку, якій притаманні «академізм» і «фотографізм». І ось, коли вже я, упорядковуючи видання, пишучи цю передмову, консультувався з Романом Ковалем (внесок якого у роботу над цією книгою значний), він надіслав нещодавно віднайдену світлину Віри Бабенко. Зіставивши портрет Магалевського і зображення на світлині, безсумнівно стверджуємо, що «фотографізм» таки присутній у портретах митця, і це збільшує їх історичну, документальну вартість.
Ще цікавіша історія із зображенням отамана Блакитного. На основі словесних описів, насамперед опису брата Федора Пестушка в повісті «В Херсонських степах» та Юрія Горліса-Горського в романі «Холодний Яр» та фотографії його сестри Віри, перший портрет Костя Блакитного намалював художник Сергій Адамович. «Середніх літ кремезний чоловік, із помітною військовою виправкою, одягнений в простеньке убрання військового крою, але з «цивільного» темно-синього матеріалу. Мав на собі лише револьвер, далековид і планшета з мапою» (Ю. Горліс-Горський). Значно пізніше в Кривому Розі художник Олександр Канібор написав свою картину, яка прикрасила друге її видання. Віднайдено й дві світлини Костя Блакитного.
Суттєвим документальним доповненням до повістей Юрка Степового є дослідження Романа Коваля, спогади Івана Горішнього та Юрія Магалевського, поміщені в збірнику.
Вірю, що книга допоможе усвідомити тяглість нашої боротьби за свободу і незалежність, посприяє розвінчанню міфу про «тріумфальноє шествіє савєцкой власті», безпомилково вкаже на споконвічного ворога, викликаючи спопеляючу ненависть до окупанта і палку любов і шану до захисників рідного краю, мобілізує до їхніх лав нові покоління безстрашних патріотів.
Завершити хочу словами з вірша Володимира Стецюка «Повстання»:
«Ще не скінчився наш похід.
Надію з нами не ховайте.
Як буде воля, мій привіт
Вкраїні милій передайте».
Донині той триває бій.
Борні немає тій упину –
За вільний край наш степовий,
За українську Україну.
Віктор РОГ
