У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) відбулася презентація інформаційного проспекту «Історія одного пам’ятника: до 400-ліття із часу народження Марусі Чурай». 400 років із часу народження Марусі Чурай (1625-1653), поетеси, народної співачки за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою ВР цьогоріч відзначається на державному рівні.
У зібранні взяли участь громадські активісти, музикознавці, краєзнавці, депутати міської ради, директорка Департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міської ради Олена Ромас, скульптор Дмитро Коршунов, почесний громадянин Полтавської міської територіальної громади, композитор, автор офіційного «Гімну Полтави» та неофіційного гімну «Моя Полтава» Олексій Чухрай, директорка Полтавської «Малої академії мистецтв» імені Раїси Кириченко Тетяна Магомедова, художній керівник, головний диригент міського духового оркестру «Полтава», заслужений артист України Едуард Головашич, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар.
На вході до зали, де відбувалися урочистості, учасників «зустрічав» вишитий портрет Марусі Чурай. Його виготовила відома у Полтаві майстриня, вишивальниця, делегатка Установчого з’їзду НРУ в 1989 році, голова управи Полтавської крайової організації Народного руху України 1989-1993, правозахисниця Зоя Коваленко. На вишивці вона зобразила цитату з поеми Ліни Костенко «Маруся Чурай»: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це – пісня. Це душа. Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава».
Інформаційний проспект з серії «Унікальні пам’ятки Полтави» «Історія одного пам’ятника: до 400-ліття із часу народження Марусі Чурай» було урочисто передано на всі бібліотеки Полтавської міської громади. Брошуру презентував присутнім начальник відділу культурної спадщини Управління культури Департаменту культури, молоді та сім’ї Віталій Павлов. Він висвітлив історичне тло розквіту обдарованості Марусі Чурай та увічнення у творах Ліни Костенко, Степана Руданського, Михайла Старицького, Володимира Самійленка, Ольги Кобилянської та Бориса Олійника.
Значну частину лекції-презентації пан Віталій присвятив саме тривалому шляху (від ідеї до реалізації) до зведення пам’ятника козацькій поетесі – довжиною у сімнадцять років. Ініціатива спорудження належить Полтавському обласному відділенню Українського фонду культури та обласній організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. Створювали пам’ятник у майстерні Полтавського художньо-виробничого комбінату скульптори Дмитро Коршунов і Валерій Голуб, керівник проєкту – архітектор і художник Анатолій Чорнощоков. Урочисте відкриття відбулося 14 квітня 2006 року біля будівлі Полтавського обласного музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя (нині – вулиця Небесної Сотні). Пам’ятник Марусі Чурай – єдиний в Україні. Фігура дівчини-піснярки стоїть у повний зріст босоніж в мрійливому задумі, правою рукою ледь торкаючися свого обличчя; у лівій руці Маруся Чурай тримає купальський вінок.
Довідково: Маруся Чурай (1625–1653) – уродженка Полтави, українська співачка та поетеса часів визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. народилася в сім’ї козацького сотника Гордія, одного з соратників гетьмана Хмельницького. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського православного монастиря.
В юності мала багато залицяльників, серед яких перший полковник Полтавського полку Іван Іскра. Втім своє серце вона віддала Грицеві Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку Гетьманщини, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її амністували Універсалом гетьмана Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави, померла. За іншими даними, невдовзі після амністії стала черницею одного з українських монастирів.
Маруся Чурай є авторкою понад 20 популярних українських пісень. Серед них «Засвіт встали козаченьки»,
«Віють вітри»; «Сидить голуб на березі», «Зелений барвіночку»», «Ой не ходи Грицю», «Ішов милий горонькою».
Український поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї драматичної поеми «Марина Чурай», знайшов у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст вироку, який доводить історичність особи Марусі Чурай. Зміст вироку, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його справжнім історичним документом.
Представництво УІНП в Полтаві
