У Львові переглянули фільм «Зірка» режисера В’ячеслава Бігуна, з останніми свідченнями в кіно сина Героя України Романа Шухевича – Героя України Юрія-Богдана Шухевича. Зустріч студентів із Зориславою Ромовською, героїнею фільму «Зірка», з кінопоказом пройшла 2 жовтня 2025 року в університеті «Львівська політехніка», де навчався Роман Шухевич.
Професорка Зорислава Ромовська розповіла студентам про аристократизм в українському вимірі, презентувала низку своїх видань студентам, які мали унікальну можливість поспілкуватися з унікальною особистістю завдяки зустрічі, яку організував Інститут права, психології та інноваційної освіти (завідувачка кафедри цивільного права Ірина Личенко).
Стрічка «Зірка. Дума про право» (2023) відкриває ширшій глядацькій аудиторії нові грані української історії та пам’яті, зокрема крізь призму родини Шухевичів, яка стала символом незламності й жертовності в боротьбі за Україну. Унікальні кадри та розповіді у фільмі є не лише документальним свідченням, але й духовним заповітом для наступних поколінь.
В одній із сцен фільму (яку можна переглянути за цим посиланням) Юрій Шухевич із сестрою навідується в університет, аби зустрітися зі студентами. Привід — світоглядний дискурс «Право на життя», започаткований проф. Ромовською, на тему «Життя в неволі».
«Сьогодні — непересічна подія, і дай Бог, щоб вона повторилася», говорить організаторка зустрічі професорка Ромовська. Так не сталося — це була остання зустріч Юрія Шухевича зі студентами. «Історія все більше відходитиме від нас, і для того, щоб ми не забували, звідки ми і чиї ми діти, й сьогодні організована ця зустріч», додає почесна професорка університету, яка, як виявилося, є родиною по лінії матері Романа Шухевича.
«Батько, між іншим, ніколи у важливих справах не нав’язував своєї думки, як деякі батьки роблять грубо, авторитарно», говорить Юрій Шухевич про батька. «Він завжди описував ситуацію, а потім казав: «А тепер вибирай. Так було, коли я втік з дитячого будинку. Він подивився мені в очі і відчитав: — «Ти хочеш йти в підпілля?» Я відповів: «Так». А він сказав: «Юрку, ми у підпіллі приречені, ми в цій боротьбі загинемо. А коли підуть такі, як ти, то хто через 15–20 років знову підніматиме народ на боротьбу?». Я відповів: «Розумію». І додав: «Я не піду тепер у підпілля». Це був 1948 рік. У мене чотири судимості, і всі вони — за «антирадянську агітацію й пропаганду», додає Герой України.
«Давали по десять років. Пам’ятаю випадок: їхав етапом, і конвой запитує. Усі називали — 25, 15… Коли черга дійшла до мене, я сказав: «10 років». Мені стало соромно. Всі по 25, а мені по 10. Але то були «закони». Так дали чотири рази, частково поглиналося, і вийшло 31 рік плюс п’ять заслання», уточняє Юрій Шухевич у фільмі «Зірка».
«Коли помер Іван Франко, виявилося, що його немає в чому поховати — не було жодної порядної сорочки. Тоді пані Герміна Шухевич побігла додому і принесла вишиту сорочку свого покійного чоловіка, професора Володимира Шухевича», розповідає у стрічці Зорислава Ромовська.
Донька Романа Шухевича Марія звернула увагу на історію свого роду. «Варто розповідати студентам про цей рід Шухевичів. Родина була свідомою й культурною. Батько Романа Шухевича був суддею. Молодший брат Володимира — адвокатом. Чоловік Дарії Шухевич, Старосольський, теж був адвокатом і виступав на процесах у захист українських націоналістів. Інша гілка: Степан Шухевич, внук брата Володимира, також адвокат, також захищав українських націоналістів. Тобто родина була високоосвіченою. Тоді, коли більшість освічених українців походили з «попівських» родин, уже з початку ХХ століття вони здобували юридичну, історичну, інженерну освіту. Це були не темні хлопці з села, а люди високої культури».
Розповідаючи про своє життя, Юрій Шухевич зазначає: «Що таке неволя і як її сприймати? Це справа внутрішнього відчуття. Мене часто питали: «Стільки років у тюрмах — чи ви почуваєтеся щасливим?». Так, бо я вистояв і залишився вірним переконанням. І якби довелося повторити шлях, я би не вибрав іншого».
Наприкінці сцени Герой України дає таку оцінку: «Головна проблема України сьогодні в тому, що ми не маємо нової справжньої еліти. Ті, хто при владі, — не українська еліта. Це радянська еліта: комсомольці, ленінці, які стали олігархами, поневолили державу. Їм байдуже, яка держава, аби лише гроші дерти. Для них Україна — чужа».
