4 жовтня київський театр «ШАРЖ» представив столичному глядачеві
інтермедії «Раптова казка серед міста» — за мотивами життя і творчості луцького скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича — у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара».
Ця вистава — частина проєкту з дослідження та популяризації імені унікального наївіста з Луцька, який творив у 60-80 роки минулого століття, не маючи ані мистецької освіти, ані дотичності до скульптури протягом свого життя.
Феномен творення і прояву індивідуального скульптором-аматором, особливо в радянські часи, коли соцреалізм був затверджений державою як єдино правильний і обов’язковий, досліджує платформа «Алгоритм дій» через проєкт «Сарцевич: віртуальне повернення луцького генія наївного мистецтва» за підтримки УКФ.
Сарцевич працював спершу учителем, потім бухгалтером в соцзабезі, а митцем став уже на пенсії, створивши унікальний «сад скульптур» з цементу й бетону на власному подвірʼї.
Зберегти цих фантасмагоричних звірів, ростові скульптури людей, бюсти класиків, — а їх було понад 50, на жаль, не вдалося. Але 15 вцілілих свого часу Петро Гончар, директор Музею Івана Гончара, перевіз до музейних фондів, де вони зберігаються й досі.
Тож одне із завдань проєкту — не лише повернути імʼя Сарцевича в культурницький простір, але й відновити зображення його скульптур через цифрові засоби, а вцілілі — реставрувати.
Тож глибоко символічно, що показ вистави про Сарцевича, крім Луцька, відбувся також і в стінах Музею Гончара.
«Вибачте, що поки ви ці скульптури не бачите, — звернувся до присутніх у вітальному слові Петро Гончар, директор музею. — Їхнє виготовлення свого часу не зовсім відповідало технологічним нормам творення скульптур: уявіть деревʼяний каркас, куди напхані пляшки, газети, а зверху все це покрите бетоном… Тож, відповідно, сьогодні й процес їхньої реставрації дуже складний. Але ми обов’язково їх покажемо. Тим часом театр «ШАРЖ» зможе розказати вам про Сарцевича іншою формою, показати, якою красивою і щирою була його робота».
Тож вистава «Раптова казка серед міста» від театру «ШАРЖ», режисерка та драматургиня Юлія Кратко, відкрила глядачам не лише нове імʼя, але й спосіб оповіді: через пластичний малюнок, інтерактивну дію, записи в щоденнику, озвучені голосом актора Бориса Лободи, диктора Українського радіо з 1969 року й артиста розмовного жанру, який також завітав на показ.
Музику до вистави створили: Віктор Сторчак, Ілля Квас,
Діяли акторки: Тетяна Ейсмонт, Вероніка Смоловик, Катерина Редчиць, Вероніка Князь, Марія Горяйнова.
Творення масок: Вероніка Смоловик, Катерина Редчиць, Вероніка Князь, Тетяна Ейсмонт, Єлізавета Князь, Поліна Уніч, Павло Порицький.
Допомагала у створенні костюмів Катерина Христюк.
…
«Скульптури кришаться від часу і погодних умов, а люди – від війни і втрат близьких», – прозвучав у фіналі «голос» Станіслава Сарцевича як нагадування про людяність, і про те, що мистецтво і пам’ять — єдине, що і сьогодні дає сили протистояти забуттю та повертати своє.
