Цього року минає 125 років від дня народження Никифора Дровняка – самобутнього лемківського маляра – примітивіста. У музейному комплексі «Лемківське село» зберігаються репродукції картин цього відомого художника.
21 травня 1895 року в містечку Криниця (Польща), де тоді мешкало більше 90 % українців, німа русинка Євдокія Дровняк народила сина. Назвали його Єпіфаном в честь св.Єпіфанія. Але через екзотичність цього імені немовля стали називати Никифором.
Шкільна наука давалася Никифору важко, тому навчання довелося кинути. Навчився хіба що писати друкарськими буквами, трохи читати і рахувати. А ще малювати – спочатку грифелем на дошці, а з часом- олівцем на клаптиках паперу. За цей талант криничани прозвали Никифора Матейком, порівнюючи із відомим краківським художником Матейком. Никифор навіть почав підписувати свої малюнки: “Нікіфор Матейко “.
Він творив у стилі «наївного реалізму». Саме поняття наївного реалізму означає сприйняття, розуміння і тлумачення світу таким, яким цей світ постає в наших почуттях, яким ми його відчуваємо на дотик, бачимо,чуємо.
Никифорову невелику постать, схилену над аркушами паперу чи картону, можна було зустріти на вулицях рідної Криниці. Він не мав постійного місця проживання. Харчувався – де довелося. В подяку за прихосток та їжу, дарував свої роботи. На деякий час Никифора прихистив заможний лемко Іван Греняк з Криниці.
Консиліум краківських психіатрів визнав його “розумово недорозвиненим, з низьким рівнем інтелектуальності”. В той же час його творчість – одна з найпомітніших явищ в мистецтві ХХ століття.
Гірку долю Никифора змінив випадок. Одного разу в Криницю приїхав львівський художник Роман Турин. Ознайомившись з роботами Дровняка, він був вражений побаченим. Пан Роман зібрав близько 200 творів Никифора і віддав в паризьку галерею Leon Marseille на виставку, влаштовану в листопаді 1932 року. Де Никифора визнали яскравим представником примітивізму. Творчістю Дровняка зацікавився польський художник Єжи Вольф. У 1938 році він опублікував в журналі Arkady нарис “Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор”.
Голод, убогість і поневіряння підірвали здоров’я художника. Восени 1968 року Никифор їде в містечко Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Улюблена робота і щира віра у Бога допомагали боротися з важкою недугою. 10 жовтня 1968 року Никифор-Єпіфаній Дровняк пішов з життя. Одну з останніх картин художник підписав “Святійший Никифор”.
Лемківщина була для нього центром всесвіту, грунтом творчості. А мистецтво – сенсом його існування. Никифор створював образи нового незбагненного всесвіту, доступного тільки йому, де стиралася грань між фантазією і реальністю. Він зумів об’єднати духовне із земним.
Його актив складає понад 30 тис. акварелей і малюнків, які зберігаються у багатьох музеях світу і приватних колекціях.
Творчість Єпіфанія Дровняка добре відома в Україні і за її межами. Про нього написані книги, зняті кінофільми, у новосанчівському музеї постійно діє виставка його творів, споруджені два пам’ятники – в Криниці і Львові, його ім’я зустрічаємо у фундаментальній “Історії українського мистецтва”, англомовній “Світовій енциклопедії наївного мистецтва”, та ін.
