До 100-річчя від дня народження видатного поета-пісняра з Полтавщини, автора гімну Києва
100 років тому, 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині народився Дмитро Луценко – поет-пісняр, автор слів гімну Києва «Києве мій», лауреат Шевченківської премії.
З дитинства знав багато пісень, які чув від батьків та гостей, котрі відвідували родинну хату.
Втративши батька і дивом виживши у Голодомор 1932-33 рр., підлітком вирушив на Донбас. Шахтарював, навчався у гірничо-промисловому технікумі.
1938 р. вступив до Київського гідромеліоративного інституту. За два роки був мобілізований до армії, служив на кордоні з Афганістаном. Під час ІІ Світової війни – автоматник розвідувальної роти. В одному з боїв у Східній Прусії був тяжко поранений і контужений, отримав інвалідність 2 групи.
Після шпиталю повернувся до навчання в інституті. У повоєнні роки працював у газетах «Сільські вісті», «Молодь України», в українській редакції Всесоюзного радіо. На одній із зустрічей молодих журналістів з читачами познайомився з Тамарою, кореспонденткою газети. Лише за якихось п’ять днів пара взяла шлюб. Жити довелося у прохідній кімнаті в будинку по Кругло-Університетській, 3 в Києві – у цій комірчині вони мешкали 16 років. Згодом отримали невеличку квартиру.
Перша збірка віршів Д. Луценка — «Дарую людям пісню» — вийшла друком 1962 р., коли автору було вже за сорок. Книгу «благословив» Володимир колишній воїн Армії УНР,борець за незалежність України у 20 столітті, відомий поет Володимир Сосюра. З нею прийняли до Спілки письменників.
Після смерті у 17 років дочки Лариси тяжко захворів, мав перший інфаркт. Усього їх пережив сім, і після кожного повертався до повноцінної праці.
На слова Дмитра Луценка писали пісні Платон Майборода, Олександр Білаш, Ігор Шамо, Ігор Поклад та інші відомі композитори. У їхній співпраці народилося понад 300 пісень. Справжні шедеври — «Осіннє золото», «Мамина вишня», «Україно, любов моя» та багато інших.
Пісні на слова Дмитра Луценка виконували Дмитро Гнатюк, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Ніна Матвієнко, хорова капела «Думка» і народний хор ім. Г. Верьовки.
У творчому доробку поета – понад десять поетичних збірок. Його твори перекладені багатьма мовами світу.
1976 р. Дмитро Луценко став лауреатом Шевченківської премії – разом з Ігорем Шамо, за пісню «Києве мій» (стала офіційним гімном столиці з 2014 р.). Гроші передали до дитячих будинків Києва. За два роки до цього Дмитро Омелянович отримав звання “Заслужений діяч мистецтв України”. Сама ж пісня вперше пролунала 1962 року. Музику Ігор Шамо написав за одну ніч, а вірші до пісні Дмитро Луценко складав майже місяць. За спогадами дружини Тамари, після слів «де колишуться віти закоханих мрій» ніяк не народжувався рядок. Тоді композитор і поет вирішили прогулятися. На вулиці раптово вони почули фразу від хлопця, що залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?» Одразу Луценко і використав її, завершивши куплет.
Помер Дмитро Луценко 16 січня 1989 р. – від восьмого інфаркту. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Починаючи з 1990-го, у Березовій Рудці, куди він часто приїздив, відбувається обласний фестиваль «Осіннє золото», під час яких виконуються пісні на слова поета.
2001 р. заснована премія імені Дмитра Луценка, яку вручають найкращим співакам, композиторам, поетам. Ім’ям Дмитра Луценка названа одна з київських вулиць, провулок у Полтаві та столичну середню школу № 197, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій.
2006 року Нацбанк України випустив у обіг ювілейну монету із зображенням портрета Луценка, присвячену 85-річчю з дня народження поета. На монеті викарбувані слова “Як тебе не любити, Києве мій!”
У 2021 році в Пирятинському краєзнавчому музеї відкрили кімнату поета-пісняра Дмитра Луценка, де представлені його речі: валіза, в якій спав немовлям поет-пісняр, фотографії, меблі, нагороди, особиста вишита сорочка Дмитра Омеляновича.
Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті
