Відгук на мистецьку подію в музично-меморіальному музеї
Соломії Крушельницької міста Львова
«Барви Гуцульщини у Львові : поезія, мальопис, музика»
18 серпня 2025 року
Первозданність
Лев із жовтавою осінньою гривою м’яко ступає поцілованою мільйонами і мільйонами стіп бруківкою літнього міста, — багато літ, повз багато лип і пил, що його лагідно погойдує зеленолист вікових дубів-побратимів, — лев спиняється і читає листи, написані світлотінями листя у танці із променями на парканах і стінах старовинних будівель, вкритих вельоном споминів, — і освітлюється враз чистим усміхом левеняти у задумі нового творення…
Про «левенятко творення» зі збірки «Весняні коловороти» 2009 року поета Володимира Тимчука думалося серпневого вечора у призахідніх променях ще літнього Львова дорогою від Двірцевої площі повз церкви св. Ольги та Єлизавети, а відтак вулицею Шашкевича, Дорошенка, Словацького, звертаючи на вулицю Соломії Крушельницької, коли очі відшукували номер будинку із цифрами «2» і «3». Сьогодні в цій історичній будівлі міста Лева сяятимуть барви Гуцульщини. Високі пройми відчинених дверей гостинно запрошують відвідувачів до музейної зали , сповненої блаватного світла Карпатських гір, якими змалювало їх серце художника Миколи Грималюка, сонцесяйва старовинних інструментів, що освячують кімнату теплою присутністю, а від дотиків та цілунків музики Любомира Кушлика —стрепенуться, заспівають голосом дерев і дзворів гірських, повідають легенди Карпат — у танку зі серцем майстра.
У цім золотисто-синім сяєві — усміхнений і схожий на своє «левенятко творення», про котре так щиро напише у далекому-близькому 2007 році в поезії «Левенятками творення» — поет Володимир Тимчук:
«Ви ж бачили очі Творця у момент сотворіння
І думку безмежну, що в межах, у формі зросла
І спрагло прохала в творителя благословіння
Вже видимий образ набути — образ добра…»
(зі збірки «Весняні коловороти», 2009)
Левенятко творення впізнаване в усміхнених очах поета. Нині — це один із мужніх левів, людина, яка обравши свій Шлях, перебуває на сторожі цінностей загальнолюдських та державних — і серцем, і словом, і духом, і тілом.
18 серпня 2025 року в приміщенні музично-меморіального музею Соломії Крушельницької міста Львова поет Володимир Тимчук разом із художником Миколою Грималюком та етномузикологом Любомиром Кушликом діляться світлом слова, зображення та музики з відвідувачами музею, розповідаючи про Карпати, якими вони несуть їх у серці.
Нагодою для події стала книга поезій Володимира Тимчука «Я, яблунька, Ясіня і перевал» — збірка, яку автор дарує читачеві як «пригорщу звуків і літер, припасованих з ніжністю та відданістю на вершинах, на схилах і бережечках струмочків і Чорної Тиси довкруги сторожового поселення Ясіня, і все, щоб поетичні хвилі свідчили про Життя.» (Володимир Тимчук «Я, яблунька, Ясіня і перевал», 2025)
14 травня 2025 року автор напише у передмові до збірки: «…я перебрався через перевал. І, очікувано, побачив ще багато-багато гряд, які відкривають нові обрії. До них і мандрую, під сонцем синім, у сині й сонці, зі сном і сином. І багато початку. І ще більше скінченностей. Я, отже.», вкотре (за словами автора післяслова) освідчуючись у любові рідному краєві. Саме таким освідченням постає подія «Барви Гуцульщини у Львові». (https://www.facebook.com/share/p/14GpCB53e6s/)
Живим голосом Карпат звучать поезії, написані в Яремче, Верховині, Ясіні, Криворівні, на схилах рідних гір. Під звуки трембіти, сопілки, дзвіночків, камінців, дримби, цимбал, рогу, маржинових дзвонів на барвистому тлі лунає пейзажна, інтимно-філософська лірика збірки «Я, яблунька, Ясіня і перевал» («Зріз», «Звуки», «Інтимне», «Межисвят», «Коли більше», «В Карпатах», «Прощання», «У хаті під дранков», «Старе і Нове Закарпаття», «Політ з вершин», «Чоловіча розмова», «Аби не пізно»), героїчний епос («Балада про господарів гір»).
Голос поета струменить барвами і звуками. Сполучними посудинами переливається живильність Духа, перепинити яку вже не можливо. (Алюзія на твір Володимира Тимчука «Це неможливо» зі збірки «Барокове», 2024)
У передмові до книги «Я, яблунька, Ясіня і перевал» автор напише: «…Будучи не обтяженим ні досвідом життєвим, ні світоглядними осяяннями, ні пробами високих і освітлених сцен, легко, таки легко, струменіти ще наївною первозданністю…»
Первозданність… Це її блаватні відтінки наповнюють простір високої просторої зали, пробуджуючи серця словом, звуком, барвою і залишаючись між пелюстками квіту їх яблуньки сяйною краплею істини живої.
…Дорогу до двірців — там, де тепліють сліди м’яких лап Лева, — освячують останні промені сьогоднішнього сонця. Та навіть у темряві ночі — немає страху, збитися на манівці… Хіба може заблукати серце, що між пелюстками його — крапелька роси, у якій охристо усміхається левенятко творення первозданністю… І наливаються росами плоди…
Людмила Котвицька
Львів — Житомир
18.VIII.2025, 17:08 – 19.VIII.2025, 02:08
Фото: Наталія Кушик
