А вірніше сказати «Бачити світ – ще не значить бачити його очима, а бачити його можна і знанням і всім єством». Такий основний постулат життя і творчості Казимира Малевича. Художника-авангардиста, основоположника супрематизму. Киянина польського походження, який народився у лютому 140 років тому. Всесвітньо відомого за картиною «Чорний квадрат» та майже невідомого популяризатора української культури.
Людина, що біжить або Селянин поміж хрестом і мечем, 1932-33
У родині Малевичів, що мали польське коріння, було чотирнадцятеро дітей. Найстарший – Казимир. З раннього дитинства хлопчик вільно володів двома мовами: польською, якою спілкувалися в родині, й українська, якою говорив із друзями. Уже дорослим «доповнював» свою російську українськими та польськими словами. Але він і досі відомий у світі як російський художник. Дослідники біографії Малевича все ще сперечаються з приводу його національної приналежності.
Так, за спогадами наймолодшої сестри Казимира Малевича, Вікторії, він «…писався в анкетах українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову». Хоча, перебуваючи в Польщі й шукаючи порятунку від цькування комуністичної влади, назвав себе в офіційному формулярі поляком. Навіть намагався лишитися в сусідній країні, однак, за іронією долі, тамтешня влада відмовила, вважаючи його більшовиком. А небіж художника – син Вікторії – і досі згадує, як дядько катав його, малого, на дужих плечах, як вечорами батько та Казимир Малевич співали українських пісень. Найулюбленішою ж піснею Казимира Малевича була «Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає».
Більшу частину дитинства Казимир провів у селах Поділля та Слобожанщини, де батько працював управляючим на цукроварнях. Першими художніми враженнями були барвисті селянські строї дівчат, плахти з вишуканим геометричним візерунком, смугасті строкаті рядна на долівках. Може, саме звідти взяв Малевич і колорит, і простоту, і геометричну ясність, що наповнювали його твори. А ще хлопцеві подобалися народні розписи. Динаміка, рух і вічність, які надихали селянське мистецтво, стали головними ознаками «безпредметної» творчості Казимира Малевича. «Я наслідував усе життя селян. Село займалося мистецтвом (такого слова я не знав тоді). Точніше кажучи, вироблялися такі речі, які мені були до вподоби. У цих речах і чаїлася вся таїна моїх симпатій до селян», – писав Малевич в автобіографії.
Казимир Малевич, фото 1920-і
Крім народного мистецтва, запам’яталась Казимиру і українська кухня. «Мені подобалося харчування селян, у котрих я часто їв, не дивлячись на те, що дома мені теж нічого не бракувало. У них смачніше було». А ось як Малевич писав у автобіографії про улюблений національний продукт – сало: «Жив я тоді в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, зі смачною шкіркою, лежали ковбаси, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі…»
Ще в юні роки Казимир захопився малюванням. Та батько вороже поставився до цього. Мати ж, навпаки, підтримала сина. Сама купила йому професійні пензлі та фарби. Перше знайомство хлопця з художниками сталося у містечку Білопіллі Харківської губернії. «З Петербурга приїхали найзнаменитіші художники для писання ікон в соборі. – згадував Казимир Малевич. – Це нас сильно схвилювало, бо ми ще ніколи не бачили живих художників». Попри те, Казимир, виконуючи волю батька закінчив агрономічне училище, а згодом пішов навчатися малюванню до Київської художньої школи Миколи Мурашка.
Потому Малевич майже десять років прожив у Курську, де одружився. Там він працював на Курсько-Московській залізниці але не полишав малювати й організував гурток з малювання. У 1905 р. Малевич здійснив першу невдалу спробу вступити до Московського училища живопису, скульптури і зодчества. Загалом, він тричі безуспішно намагався вступити до Московського училища живопису.
Супрематизм, 1916
Кубофутуристичний напрям у творчості Малевича припав на початок Першої світової війни. 1913 р. він оформлював постановку футуристичної опери «Перемога над Сонцем». В останньому акті на сцені глядачі побачили квадрат, наполовину зафарбований чорним, який затьмарив собою сонце. Картина «Чорний квадрат» з’явилася приблизно через півтора року після опери. Малевич пережив її появу як одкровення. В одному з листів він писав: «Рисунок цей, зроблений несвідомо, буде мати велике значення в живописі». Це був початок супрематизму (найвищого етапу у мистецтві). «Супрематизм, – за визначенням Малевича, – мав у своєму розвитку три ступені чорного, кольорового і білого».
З 1918 р. колір майже зникає у живописі Малевича. З’являється картина «Білий квадрат на білому фоні». «Це знак чистоти людського творчого життя. – говорив Малевич, – це досягнення живописного абсолюту, а місія живопису на цьому закінчена».
Важко складалась кар’єра митця в Москві. Тому, коли у 1928 р. надійшла пропозиція від Київського Художнього інституту, Малевич одразу її приймає. Викладання в Інституті йому подобалось як і сама творча атмосфера тодішнього Києва. В автобіографії художник згадує Київ з ностальгійними нотками: «Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше…».
Недовго тривав київський період в житті і творчості Малевича. Уже на початку 1930-х років його арештували за підозрою у шпигунстві (ув’язнили на кілька місяців). Роботи художника були оголошені поза законом. Ну, а сам він важко захворів і помер у 1935 р.
Де серп і молот, там смерть і голод
Казимир Малевич був вірний своїм принципам, як в житті, так і у творчості. Зображував те, що бачив своїм єством, навіть, якщо це суперечило основній лінії компартії. Зокрема, у творчості Малевича була відображена тематика Голодомору 1932-33 років. Відомий його ескіз під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод» – рядком з народної пісні 1920-30-х років. На картині зображені 3 людські фігури, у яких замість облич серп та молот, хрест і труна.
