Гончар Гаврило Пошивайло в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. Пирогово, Київ. 1983. Фото Олеся Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
Гаврило Пошивайло – опішненський гончар, відомий майстер української народної кераміки – народився 7 квітня 1909 року (на Благовіщення) в родині потомственого гончаря-посудника, кустаря-середняка Ничипора Тарасовича Пошивайла та гончарки Ганни Іванівни Пошивайло (Оначко), батько якої був відомим опішненським цегельником. Дід Тарас був гончарем-кустарем, у останній чверті ХІХ століття виготовляв полив’яний посуд, а баба Килина ліпила дитячу іграшку.
Родина гончаря-посудника Ничипора Пошивайла: (зліва направо перший ряд) Ничипір, Гаврило, Ганна та Іван Пошивайли. Опішне, Полтавщина. 1916. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
Гаврило Пошивайло з 13 років почав працювати гончарем-кустарем, гончарній справі вчився в батька. Навчання продовжив у Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1937). До примусової колективізації був гончарем-кустарем (1922–1933, 1941–1943). Працював гончарем артілі «Художній керамік» (1934–1941), гончарем промартілі «Художній керамік» (1946–1960), гончарем, творчим майстром лабораторії заводу «Художній керамік» (1960–1971). Після виходу на заслужений відпочинок працював у Опішнянському заводі «Керамік» (до 1987). Паралельно, незважаючи на високі податки, гончарював удома, вироби випалював у горнах, які побудував на власному подвір’ї.
Учасник воєнних дій на фронтах Другої світової війни в складі 53-ї мотострілкової бригади. Був поранений, контужений. Нагороджений орденами «Красной Звезды» (1944), «Отечественной войны ІІ степени» (1985), численними медалями, у тому числі «За отвагу» (1943).
Упродовж другої половини 1970-х – 1980-х років майстер був постійним учасником Сорочинського ярмарку, свят народної творчості, днів ремесел, етнографічних ярмарків у Києві та інших містах України. Усіляко сприяв становленню дитячих гончарних студій в Опішному та Києві.
Творчі досягнення Гаврила Пошивайла відзначені почесним званням «Заслужений майстер народної творчості Української РСР» (1989), численними нагородами художніх виставок, конкурсів і симпозіумів. Був членом Спілки художників СРСР (з 1970). Фонд міжнародних премій посмертно вшанував життєвий подвиг Гаврила Пошивайла спеціальною відзнакою «За життя, гідне людини» (1998).
На відміну від діда й батька, Гаврило Пошивайло не обмежувався виготовленням лише посуду. Він був майстер широкого діапазону. Серед асортименту його виробів – мальований посуд (глечики, горщики, барила, тикви куманці, вази, миски, тарелі), зооморфний посуд (барани, леви, лисиці, птахи), ритуальні вироби (куришки, свічники), дитячі іграшки (солов’ї, свистунці, чайки з чаєнятами, «монетки»), антропоморфна пластика на теми народного побуту (барині, вершники, сюжетні композиції). Барині за манерою ліплення демонструють продовження давніх місцевих традицій з архаїчними елементами: дзвоноподібна спідниця, заокруглені руки, піднята вгору голова роблять їх гордовитими, статечними. Одяг оздоблено суто гончарними елементами: «яблуками», кривулями з накапуванням, рослинними мотивами тощо. Вершники уособлюють кращі зразки народної пластики: гордовита постава козака, де значну увагу приділено головному убору (картузу, смушевій шапці тощо). Уперше в українському гончарстві створив сюжетні композиції на теми гоголівських героїв, Сорочинського ярмарку. Також Гаврило Пошивайло зберіг традицію виготовлення простого побутового посуду, стилістично близького горщикам, глечикам, ринкам, макітрам, тиквам, мискам, пасківникам, носаткам кінця ХІХ – початку ХХ століття, який декорував «писанням» із давніми опішненськими мотивами: горизонтальними й вертикальними мазками, кривульками, плямами, рисками тощо. Глечики помічав хрестиком, що є надзвичайно давньою традицією.
Свій життєвий і творчий шлях Гаврило Пошивайло пов’язав із гончаркою-малювальницею Явдохою Пошивайло.
Це був один із найбільш відомих творчих тандемів української народної кераміки другої половини ХХ століття. Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Стилізовані квіти, виноградна лоза, парні зображення птахів і риб, конвалії й волошки мисткиня віртуозно розташовувала по всьому тлу виробу.
Гончарні твори Гаврила та Явдохи Пошивайлів від 1948 року експонувалися на художніх виставках в Україні, Росії, Литві, Латвії, Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах, широко представляючи у світі мистецтво України, дивуючи неповторним дивосвітом чужоземних поціновувачів мистецтва. Нині їх можна побачити в найбільших музеях світу, передусім українських: Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», Національному музеї народної архітектури та побуту України, Донецькому художньому музеї, Запорізькому художньому музеї, Луганському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д. Яворницького, Харківському художньому музеї, Національному музеї-заповіднику імені М. В. Гоголя, Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, Канівському музеї народного декоративного мистецтва. Чимало їх розійшлося з щедрих рук господарів по приватних колекціях.
Гаврило та Явдоха Пошивайли в домашньому Музеї гончарства. Опішне, Полтавщина. 1987. Фото Сергія Марченка. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
На початку 1970-х років Гаврило та Явдоха Пошивайли створили перший в Україні приватний Музей гончарства. З 1999 року він функціонує як Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, де зберігається гончарна спадщина мистців (колекція кераміки налічує близько 1400 творів), раритетні твори українських старожитностей: народні картини, ікони, полтавські й кролевецькі рушники, скатертини, домоткані рядна. У недоторканому вигляді збереглися інтер’єри домашнього помешкання та надвірні будівлі.
Гончар Гаврило Пошивайло та учасники ІХ Міжнародного з’їзду славістів, у тому числі академік Дмитро Лихачов (другий ліворуч), академік Олег Трубачов (третій ліворуч), у Музеї народної архітектури та побуту УРСР. Пирогів, Київ. Вересень 1983. Фото Сергія Марченка. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
Про творчість і мистецьку спадщину Гаврила та Явдохи Пошивайлів існує значна кількість публікацій у науковій і популярній літературі, періодичних виданнях, що належать перу відомих мистецтвознавців, керамологів, культурологів, журналістів. Відомості про самобутніх мистців увійшли до узагальнюючих наукових видань про українську народну кераміку, узагальнюючих видань з історії українського мистецтва: «Історія українського мистецтва» (1968), «Українське народне мистецтво. Кераміка і скло» (1974). Про майстрів знято кілька документальних фільмів, у тому числі «Круг» (1972), «Щоб не згасло горно» (1988), «Незабутні» (2009).
Гаврило Пошивайло на Першому республіканському симпозіумі гончарства «Традиції і сучасність» (10.05 – 11.06.1989). Опішне, Полтавщина. Середина травня 1989. Фото Володимира Редчука. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
На Стіні гончарної слави України в Опішному встановлено Меморіальну дошку Гаврилові та Явдосі Пошивайлам роботи видатного українського скульптора, народного художника України, заслуженого діяча мистецтв України Василя Ярича (Львів, 2012).
Творчість Гаврила Пошивайла стала одним із найкращих надбань українського народного мистецтва ХХ століття. Спираючись на віковічну традицію місцевого гончарства, Гаврило Пошивайло по-новому відродив знамениту гончарну пластику, зробив її багатомовною і водночас глибоко індивідуальною.
Наталя Гринь, завідувач Меморіального
музею-садиби гончарської родини Пошивайлів
