130 років тому:
18.04.1895 – у с. Ланчин, нині смт. Надвірнянського району Івано-Франківської области народився Юрій Шкрумеляк, поет, дитячий письменник, перекладач, журналіст, підхорунжий Українських січових стрільців. Закінчив Коломийську гімназію (1907-1914). Під час Першої світової війни підхорунжий УСС, автор низки стрілецьких пісень. В умовах війни розпочав літературну працю; твори друкував в українській пресі Відня, газеті «Свобода», належить до найвідоміших стрілецьких поетів. В боях отримав поранення, після одужання повернувся на фронт. Спільно з письменником Мирославом Ірчаном та художником Левом Ґецом видавав сатирично-гумористичну газету «Самохотник».
Після війни навчався на історико-філософському факультеті Львівського університету (1922-1924) та філософському факультеті Празького університету (1924-1926). Працював дитячим вихователем, журналістом, редактором. У 1922 разом із Романом Купчинським і Левком Лепким засновник групи поетів-символістів, яка видавала літературний місячник «Митуса». Співробітник видавництва «Світ дитини» (1920-1930), видавничого концерну Івана Тиктора (1928-1930), головний редактор і фейлетоніст газети «Народна справа» та часопису для дітей «Дзвіночок». У виданнях «Червоної калини» друкував вірші, оповідання, спогади з часів визвольної боротьби. Перекладав твори світової класики для дітей з німецької, англійської, чеської, московитської та польської мов. Найбільше відомий як письменник для дітей. Автор понад 30 книг на дитячу тематику, «Історії України для дітей» у 4-х частинах.
За першої більшовицької окупації Західної України (1939-1941) вчитель школи № 2 у Львові. Щоби уникнути репресій змушений був публічно «каятися» за «антирадянську діяльність» та зварганити прорадянську книгу-опус «Пісня про радісну осінь», після чого зарахований до Спілки письменників. Під час німецької окупації працював на радіо висвітлюючи сільськогосподарську тематику. З наближенням фронту помандрував на захід. Дружині вдалося прорватися та згодом емігрувати до Канади, а Юрій опинився в радянській зоні окупації то ж довелося повернутися до Львова. Працював коректором в типографії, проте у вересні 1945 на підставі фейлетонів Ярослава Галана та Петра Козланюка, які подали Шкрумеляка як «антирадянщика», заарештований НКВД. Засуджений на 10 років ув’язнення, покарання відбував у Печорських виправно-трудових таборах. Після звільнення (1956) повернутися до Львова було заборонено, тому замешкав у Коломиї. Виснажений після ув’язнення фізично та морально писав у прорадянському дусі, проте ці твори вже не мали художньої вартости. Помер у м. Коломия Івано-Франківської области 16.10.1965. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Стрілецька пісня
Питається вітер в смерти:
– Кому треба нині вмерти?
Гей, гей, гей, гей,
Кому треба нині вмерти?
– Треба вмерти молодцеві,
Та й січовому стрільцеві.
Гей, гей, гей, гей,
Та й січовому стрільцеві.
А найкраща смерть у бою,
За край рідний і за волю.
Гей, гей, гей, гей,
За край рідний і за волю.
Треба вмерти, спочивати,
Воскресіння волі ждати.
Гей, гей, гей, гей,
Воскресіння волі ждати.
* * *
Ми всі діти українські
Ми всі діти українські,
Український славний рід.
Дбаймо, щоб про нас, маленьких,
Добра слава йшла у світ.
Свої здібності і сили
Розвиваймо раз у раз,
Щоб народу була втіха,
І щоб користь була з нас.
Будьмо пильні у науці,
Будьмо чемні у ділах,
Будьмо смілі та відважні
І не думаймо про страх!
Все, що рідне, хай нам буде
Найдорожче і святе,
Рідна віра, рідна мова,
Рідний край наш над усе!
* * *
Ми є діти українські
Ми є діти українські,
Хлопці та дівчата,
Рідний край наш – Україна,
Красна та багата.
Рідне небо, ясне сонце,
Місяць, зорі срібні,
Рідний нарід – українці
Всі до нас подібні.
Рідна віра: Свята Трійця
І Пречиста Мати.
Рідна мова: нею вчились
Бога прославляти!
Присягаем наш край рідний
Над усе любити,
Рідний нарід шанувати
І для нього жити.
Присягаєм – рідну віру
Завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити,
Молитись, співати.
Як ріка в гору не піде,
Як сонце не згасне,
Так ми того не забудем,
Що рідне, що власне.
Що нам рідне, те нам буде
І красне і гоже!
Присягаєм, що так буде
Поможи нам, Боже!
* * *
Слово української дитини
Хто ти, хлопчику маленький?
Син я України-неньки!
Українцем я зовуся
Й тою назвою горджуся!
А по чім тебе пізнаю?
По вкраїнському звичаю,
В мене вдача щира й сміла,
І відвага духа й тіла,
І душа моя здорова,
Українська в мене мова.
А скажи, де край твій рідний?
Там, де неба круг погідний,
Там, де сонце сяє ясне
На вкраїнські діти красні;
Де лани, степи безкраї,
Де орел буйний літає,
Де Карпат вершки високі,
Де потоків дна глибокі;
Де Дністер і хвилі Прута,
Де Дніпро, старий Славута;
Де високії могили,
Що в них голови зложили
Мої предки в лютім бою
За Вкраїну любу свою.
Як поможеш свому люду?
Пильно все учитись буду,
Щоб свої мене любили,
А чужі щоби цінили,
Щоб про мій народ питали,
Україну шанували.
Чи при праці, чи в забаві,
Все послужу рідній справі.
Ні маєтку ані труду
Жалувати я не буду,
Щоб народові Вкраїни
Помогти устать з руїни, –
Все зумію перенести
Для Вкраїни слави й честі.
Господа буду благати,
Щоб нам дав добра діждати!
* * *
Де Україна?
Україна в давній славі,
В козацьких пригодах,
На заквітчаних левадах,
В рідних синіх водах.
Україна в тих долинах
І високих горах,
На степах буйних, широких
У гаях, у борах.
Україна в білих селах,
У густих садочках,
У хрещатому барвінку,
У синіх квіточках.
Україна на яворах
Пташкою співає;
На стрілецькії могили
Голову схиляє.
Україна в чорноземі,
Що родить пшеницю, –
В глибинах, що дають нафту
І сіль-сировицю.
Україна в рідній мові
І в пісні прекрасній, –
Україна в рідній школі,
В майбутності ясній.
Україна в чистих хатах,
І в сільській церковці, –
У дитячому серденьку,
В розумній головці,
Україна в ясних зорях,
В сонці, що над нами, –
І в очах добрячих, ясних
Рідненької мами.
* * *
Молитва за рідну мову
Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.
Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.
Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова –
Мов троянда поміж цвітом.
Хоч би й хто напастував нас,
Хоч би й хто посмів грозити, –
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.
Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, церкві, в школі.
Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!
