110 років тому:
26.04.1914 – у с. Куликів на Львівщині народився Юрій Потерейко, ЧНІ, священник УГКЦ (1940), душпастир катакомбної УГКЦ. Навчався у ювенаті (початкова семінарія) оо. Редемптористів у Збоїщах біля Львова (1928-1934), після закінчення якого вступив на новіціат у с. Голоско та розпочав богословські студії. У серпні 1938 склав вічні обіти. Наприкінці навчання в Польщі 7 липня 1940 єпископом Г. Лакотою хіротонізований на священника. На початку німецької окупації разом з двома іншими священниками-редемптористами добровільно зголосився надавати духовну опіку в’язням (переважно радянським військовополоненим) концтабору «Шталаґ-328», облаштованого гітлерівцями у Львові на Цитаделі, попри те, що там лютував сипний тиф. Згодом перебував головно в монастирі у Станіславі (нині Івано-Франківськ), обслуговував парафію у с. Забережжя біля Станіслава. Після ліквідації радянським режимом монастиря у квітні 1946 та заборони УГКЦ душпастирював підпільно. Заарештований у Львові в квітні 1950 і засуджений до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання. Перебував у таборі в Комі АРСР. 1955 звільнений, однак в батьків не дозволили прописатися, тому оселився у м. Проскурів на Хмельниччині. Офіційно працював на хімзаводі, а у вільний час допомагав у душпастирському служінні римо-католицьким священникам, нелегально виїздив у прилеглі села та райони. У 1960 радянські спецслужби під загрозою арешту поставили вимогу виїхати з міста. Отець Юрій переїхав до м. Чу (нині м. Шу) в Казахстані. Працював малярем, сторожем, бригадиром на будівництві, а паралельно здійснював богослужіння в місцевій каплиці. Через 3 роки переїхав до Алма-Ати, спершу таємно, а від 1975 відкрито душпастирював в латинському обряді (згодом німецькою мовою) для німців, поляків, ассирійців. На богослужіння приходило до 200 і більше молільників. В часі кожної щорічної відпустки виїздив на Західну Україну, де допомагав у душпастирській праці підпільним священникам-редемптористам. В Алма-Аті також організував нелегальну українську греко-католицьку парафію. 1990 повернувся в Україну, коротко служив у Тернополі, а від 1991 переїхав до монастиря св. Альфонса у Львові, допомагав душпастирювати у храмі св. Йосафата. Помер у Львові 1993.
