120 років тому:
6.04(24.03).1904 – у Києві народився Ярослав Стешенко, книгознавець, бібліограф, мистецтвознавець, колекціонер. Внук письменника Михайла Старицького. Батько Іван Стешенко – міністр освіти УНР, професор Кам’янець-Подільського державного українського університету застрелений на очах у сина Ярослава більшовицьким агентом у Полтаві у липні 1918. Після цього Ярослав довго не міг говорити, а відтак постійно затинався. У 1921 сімнадцятирічного юнака заарештовано в приналежності до контрреволюційної організації, проте за браком доказів відпущено. Вдруге заарештований у 1923, однак знову випущений. Закінчив Київський інститут народного господарства (1928). Науковий співробітник Українського наукового інституту книгознавства (від 1929), секретар журналу «Бібліоглогічні вісті». Автор наукових досліджень про Георгія Нарбута, Сергія Маслова, бібліографічних покажчиків, статей, фундаментальної праці «Бібліографічний покажчик книг українською мовою, надрукованих на території колишньої Російської імперії протягом 1798-1916 років» (4 тисячі назв). Втретє заарештований 1929 у справі Спілки визволення України, проте рішуче відкидав усі звинувачення і знову був звільнений з-під арешту. Четвертий арешт відбувся 1933 у Харкові, де працював у Книжковій палаті. Засланий до Казахстану, відтак у 1936 засуджений до 5 років концтаборів і висланий на Колиму, де, не витримавши нелюдських умов існування, загинув 1939. Мати Оксана Стешенко (донька Михайла Старицького) заарештована у червні 1941 і загинула в комуністичному концтаборі 1942. Двоюрідну сестру Ярослава Вероніку Черняхівську енкаведисти зґвалтували, вбили та викинули в рів Лук’янівського цвинтаря. Велике число близьких приятелів та співробітників Ярослава заарештовано і замучено в тюрмах і концтаборах. Книжки з колекції Ярослава Стешенка сьогодні зберігаються в Російській державній бібліотеці в Москві.
Так Москва нещадно нищила українську ідентичність – не лише забороною усього українського на законодавчому та адміністративному рівнях, брутальною русифікацією (етноцид), але й фізичним винищенням українців (геноцид). Так Москва діє і сьогодні, і тільки ця остання повномасштабна війна відкрила очі багатьом українцям, а коли це побачить та усвідомить світ одному Богу хіба відомо.
