80 років тому:
3.01.1945 (в окремих літературних джерелах 1941, 1943 і 1946 рік) – у с. Лужки на Івано-Франківщині народився Ярослав Лесів, поет, правозахисник, священник УГКЦ. Син вояка УПА. Закінчив Івано-Франківський фізкультурний технікум (1965), працював учителем у Кіровоградській области (Кропивницька). У 1965 став співзасновником підпільної організації Український Національний Фронт та організатором її філії на Кіровоградщині, поширював самвидавні брошури націоналістичного змісту. 1967 заарештований разом з іншими членами організації і, зважаючи на молодий вік, засуджений на 6 років ув’язнення; учасник акцій протестів політв’язнів. Після звільнення (1973) повернувся до м. Болехів на Івано-Франківщині, влаштувався робітником на лісокомбінаті, перебував під наглядом. Одружився (1976), через рік народився син Тарас; із 16 років подружнього життя 7 років провів у тюрмах. Згодом дружина Орися засвідчить: «коли ми одружувались, я усвідомлювала на що йду, бо знала, що Ярослав уже був політичним в’язнем, знала, що він не зупиниться, бо такою є його душа, його прагнення до справедливости, мрія про незалежність держави». У жовтні 1979 став членом Української Гельсінської групи, а вже в листопаді цього року заарештований за сфальшованим звинуваченням у зберіганні наркотиків і засуджений на 2 роки позбавлення волі. Перед звільненням, у травні 1981, повторно заарештований у таборі за тим самим звинуваченням і засуджений уже на 5 років таборів суворого режиму. Під час піврічного слідства на знак протесту проти порушення прав людини провадив голодування, тривалістю 192 дні. Звільнився із завершенням терміну ув’язнення. Навчався у підпільній семінарії УГКЦ (1988) у єпископа П. Василика, хіротонізований на священика 1989. Нелегально відправляв по приватних домівках, на могилах січових стрільців та повстанців, в часі велелюдних мітингів. Постійно перебував під стеженням з боку КҐБ. 21 травня 1989 від катакомбної УГКЦ виступив на 50-тисячному мітингу в Москві в Лужниках скликаним у зв’язку з відкриттям Першого з’їзду народних депутатів СРСР. Учасник ланцюгового голодування у Москві з вимогою легалізації УГКЦ. Долинський декан Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Загинув за загадкових обставин в автомобільній аварії у с. Павлівка на Івано-Франківщині 1991. Похований у Болехові на церковному подвір’ї біля храму св. Параскевії.
Напередодні, 8 жовтня, о. Ярослав у Києві обговорював з Л. Кравчуком та депутатами Верховної Ради питання легалізації УГКЦ. 9 жовтня машиною повертався до Болехова. За спогадами очевидців на одному з постів машину на деякий час затримала дорожна поліція, а невдовзі сталась смертельна аварія. За свідченням сина, батька ще раніше намагались викинути з потяга, а іншого разу на трасі невідомі машини затискали його автомобіль з обох боків. Після трагедії Болехівська та Івано-Франківська прокуратура швидко закрили справу, списавши усе на нещасний випадок.
У небі тіні, тіні, тіні.
Не журавлі, а літаки
Стрижуть собори білостінні,
Безсило падають хрести
У сиві, сині, сірі трави.
У «безголосся золоте»…
Осиротілий і безглавий
У серці вірою зросте.
о. Ярослав Лесів.
«Це був новий тип священика – широких поглядів, глибоко віруючого, самовідданого і безкорисного. Його посилали, де найважче, але вони разом із Зеновієм Красівським самі шукали, де найважче. У них не було днів і годин відпочинку. Здавалося, він вічно скакав на чорному коні…» Євген Сверстюк, філософ, публіцист, колишній політв’язень.
