160 років тому:
3.02(22.01).1864 – у с. Великі Сорочинці на Полтавщині народився Володимир Самійленко, поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач. Батько був шляхетського походження, мати – колишня кріпачка. Закінчив Полтавську гімназію (1875-1884). Поступив на історико-філологічний факультет Київського університету (1884-1890), проте прослухавши повний курс іспитів не складав. Належав до Братства тарасівців, учасник літературного гуртка «Плеяда», до якого також входили Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Леся Українка. За дорученням «Плеяди» перекладав українською мовою твори французьких, іспанських та італійських письменників. Писати поезії почав ще з студентських років, проте через цензурні перепони в імперії друкувався переважно в Західній Україні. Працював дрібним чиновником у Києві, Катеринодарі, Миргороді, жив незаможно. В період УНР служив у міністерствах освіти і фінансів, у 1920 з урядом УНР разом з дружиною та двома доньками емігрував до Галичини. Невдовзі дружина з старшою донькою нелегально повернулася в підрадянську Україну. 1924 під час пологів померла донька Галя. Попри те, що вороже ставився до комунізму повернувся до Києва (1924). За місяць до його приїзду в Київ від туберкульозу померла старша дочка Олена. Працював редактором у видавництві художньої літератури. Внаслідок підірваного здоров’я помер у селищу Боярка під Києвом 1925. Після Другої світової війни радянські функціонери не дозволяли доглядати могилу, а один міліціонер навіть намагався вирвати хреста, проте не подужав. Порятувала поховання від повного знищення Спілка письменників України.
«Він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні та своєму народові, – і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний – не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі – на жаль, такі нечисленні – радощі рідного народу». Іван Франко.
