80 років тому:
29.04.1944 – у с. Грабівка на Івано-Франківщині червоними партизанами в числі інших заручників розстріляний Володимир Микитюк, священник УГКЦ. Закінчив Коломийську українську гімназію; через перебіг Першої світової війни іспит зрілости склав у 1917. Доброволець до австрійської армії, воював на італійському фронті, хорунжий. Доброволець УГА, провадив телефонічну школу в Коломиї. Восени 1919 вступив до Станіславської духовної семінарії, завдяки наполегливому навчанню закінчив за 3 роки. Владикою Григорієм Хомишином хіротонізований на священника у безженному стані (25.06.1922). Душпастирював у селах Кобаки, Рибне, Старі Кути та містечку Кути на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). Вже на першій парафії в Кобаках стикнувся із потужними повоєнними впливами комуністичних гасел та антиклерикалізмом, проте напруженою просвітницькою працею зумів переламати ситуацію та пригорнути людей до Церкви. Вміло поєднував душпастирську, культурно-просвітницьку та суспільно-політичну діяльність. Намагався активізувати діяльність церковних братств, Братства тверезости, заснував «Апостольство молитви». З особливою ретельністю готувався до виголошення проповідей. За ревну душпастирську працю відзначений єпископом Г. Хомишиним правом «ношення пелерини і рукавків» (1930). Активно займався відновленням діяльности читалень «Просвіти», голова управи читальні «Просвіти» в Старих Кутах, ініціював заснування кооперативу «Господарська спілка», позичкової каси при «церковній скарбоні» та каси Ріффайзена, співзасновник та голова управи товариства «Народний дім» у Кутах (1925), підтримував діяльність УНДО. Катехит державної чоловічої гімназії з українською мовою навчання та настоятель бурси ім. св. Йосафата у Станіславі (08.1934). Ректор і професор малої духовної семінарії створеної на базі бурси (1936). Один з організаторів та заступник голови Головного виділу товариства «Скала». З приходом більшовиків через постійні виклики на допит до НКВС та загрозу арешту нелегально перейшов кордон та осів у Німеччині. За підозрою у зв’язках з ОУН на три місяці заарештований ґестапо (1941). Восени 1941 повернувся до Станіслава, ректор відновленої малої духової семінарії, катехит гімназії. На початку жовтня 1941 заступник голови та референт соціальної опіки Українського допомогового (окружного) комітету (УДК-УОК). Опікувався притулками, бурсами, організовував санітарну опіку для поранених, хворих, калік, вишкіл санітарних кадрів, пунктів харчування для полонених. Підтримував формування дивізії «Галичина» як зародка майбутньої української армії та можливости українцям здобути військовий вишкіл. Неодноразово переконував шефа місцевого ґестапо про звільнення заарештованих або пом’якшення щодо них репресивних дій, за що сам потрапив під загрозу арешту. З наближенням фронту, тепер уже через загрозу арешту більшовиками, на початку квітня 1944 переїхав до с. Грабівка Калуського району та зупинився в о. Володимира Скрутеня. В день Воскресіння Христового 16.04.1944 на запрошення командира куреня УПА «Скажені» хорунжого В. Андрусяка-«Різуна; Грегота» відслужив у Чорному лісі святочну польову Літургію. На підставі цього факту в літературі точаться дискусії був о. Володимир капеланом УПА, чи це була його принагідна душпастирська опіка над повстанцями. Проблеми ідентифікації повстанського капеланства криються в обставині, що в структурі УПА взагалі не було передбачено присутности «польових духівників» чи іншими словами капеланів. В період підпільної боротьби парафіяльні священники надавали духовну опіку (сповідь, причастя, шлюб, похорон) усім, хто звертався за нею, а серед таких були також партизани УПА та підпільники ОУН. І при цьому священникам не було потреби «офіційно» ставати повстанськими капеланами, а українські партизани, на терені рясно вкритому християнськими парафіями, мали можливість задовольняти свої духовні потреби. В кінці квітня 1944 з’єднання червоних партизан під командуванням М. Шукаєва з третьої спроби врешті прорвалося в Галичину. Проте метою більшовиків була не партизанська боротьба з німецькими окупантами, але знищення баз УПА в карпатських лісах. В ході боїв у Чорному лісі 29.04.1944 червоні партизани загону «Іскра» під командуванням капітана Кулагіна захопили частину села Грабівка, схопили 23 молодих чоловіків та повели на розстріл. Коли їх гнали біля парафіяльного будинку обидва священники заступились за заручників, тоді більшовики забрали і їх. На місці розстрілу червоні мародери наказали роздягатися, проте о. Василь Микитюк відмовився. Відтак один з «освободітєлів» вдарив його прикладом автомата в голову, а потім застрелив. Поховані обидва священники о. В. Микитюк та о. В. Скрутень на подвір’ї церкви у с. Грабівка. На початку 1990-х могила душпастирів занесена до офіційного переліку пам’яток національно-визвольної боротьби Калуського району. Народився у м. Коломия 1899.
