40 років тому:
22.05.1984 (в літературі також 21.05.1984) – у м. Ходорів на Львівщині від інсульту помер Володимир Горбовий, адвокат, діяч УВО та ОУН. Навчався у Стрийській гімназії. Під час Першої світової війни закінчив старшинську школу, воював у складі австрійської армії на Італійському фронті, хорунжий. З 1918 старшина УГА, в серпні 1919 у бою під Козятином тяжко поранений (втратив око). Як поручник Армії УНР інтернований у Чехо-Словаччині (1920). Співорганізатор Української військової організації, керівник осередку УВО в Долинському повіті (1921-1922), шеф штабу Начальної команди УВО (друга пол. 1922, Львів). Навчався в Українському таємному університеті, член нелегальної Української крайової студентської ради. Як чільний діяч УВО організатор бойкоту виборів до Польського сейму (1922). З 1923 студіював одночасно на юридичному факультеті Карлового університету в Празі та Ягеллонському університеті в Кракові, в Празі здобув ступінь доктор права. Одружився, в шлюбі народився син Роман. Дружина не захотіла виїздити з Праги, що привело до розлучення. Пізніше одружився вдруге з літераторкою Ганною Павенцькою, в шлюбі народилася донька. Повернувшись в Долину не міг влаштуватись на роботу, тому в 1928 змушений повторно захищати докторат у Кракові. В Долині відкрив адвокатську контору, член Адвокатської палати у Львові (1928). Сьомий крайовий комендант УВО (11.-12.1928), член ОУН (1929). Тричі заарештовувався польською владою (09.1921, 10.1922 і 10.1933), більше року відбув ув’язнення в Березі Картузькій (до 12.1934). Захисник членів УВО та ОУН на судових політичних процесах, зокрема у 1935 на судовому засіданні у Варшаві та Львові захищав С. Бандеру та інших підпільників. З початком більшовицької окупації Галичини переїхав до Кракова, працівник апеляційного суду Кракова, керівник Українського комітету допомоги полоненим і біженцям. Після розколу в ОУН став по стороні С. Бандери. Голова комісії державного планування при Проводі ОУН(б), голова Президії ІІ Великого збору ОУН (1941), Генеральний суддя ОУН, голова Українського національного комітету (06.1941). Після проголошення Акту відновлення Української держави (30.06.1941) заарештований ґестапо (07.1941). Утримувався у Краківській тюрмі «Монте Люпіх», звільнений у липні 1942 через важке захворювання. З родиною переїхав до Праги, працював юрисконсультом у Міністерстві земельних справ Чехо-Словаччини, на початку 1947 отримав тимчасове громадянство. Після війни Польща звинуватила Горбового в співпраці з німецькими окупантами, проголосила воєнним злочинцем й у серпні 1947 чехословацька влада видала його спецслужбам Польщі, а ті в липні 1948 передали спецслужбам СРСР. Засуджений на 25 років концтаборів, покарання відбув повністю у Володимирській тюрмі, таборах Мордовії та Сибіру. В ув’язненні зблизився з Михайлом Сорокою та Петром Дужим. В порушення радянських постанов Горбовому відмовлено в репатріації до Чехо-Словаччини як іноземному підданому (указ 1955) та у звільненні з ув’язнення як інваліду (указ 1956). Вийшов на волю у серпні 1972, виїхати в Прагу до родини влада не дозволила. Мешкав у Долині без засобів до існування, в злиднях та під постійним наглядом КДБ. У той час його відвідували та підтримували О. Бердник, М. Коцюбинська, З. Красівський, В. Стрільців, В. Чорновіл. З 1979 почав остаточно втрачати зір. Автор спогадів «Свобода совісті», вилучених КДБ і до нині не виданих. Почесний громадянин м. Долина (2008). Народився у м. Долина на Івано-Франківщині 1899.
