50 років тому:
3.12.1974 – у м. Караганда в Казахстані помер Владислав Буковинський, римо-католицький священник, Апостол Казахстану, блаженний Католицької Церкви (2016). Батько Кипріян-Йосиф Буковинських походив з польського шляхетського роду та був директором цукроварні в Бердичеві, мати Ядвіга Сціпіо дель Кампо – з ополяченого італійського роду.
У 1914 розпочав навчання у московськомовній гімназії у Києві, від 1917 продовжив у польськомовній гімназії у Проскурові (нині Хмельницький). 1920 з родиною переїхав до Кракова, закінчив юридичний факультет Ягеллонського університету в Кракові (1921-1926) та продовжив навчання на теологічному факультеті (1926-1931). У вересні 1931 хіротонізований на священника. Душпастирював у Польщі, від 1936 у Луцьку. Викладач Вищої духовної семінарії у Луцьку, директор Вищого інституту релігійних знань, заступник редактора «Католицького життя», настоятель кафедральної парафії у Луцьку (1939). У серпні 1940 заарештований НКВС, 23 червня 1941 його дивом оминула розстрільна куля – опинився під тілами загиблих в’язнів. Вдруге заарештований у січні 1945 та засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. Після звільнення у 1954 відправлений на трирічне адміністративне заслання до Караганди в Казахстані, де таємно сповняв душпастирське служіння. У 1955 отримав можливість відвідати рідню в Польщі; брат Зигмунт переконував о. Владислава залишитися та отримати польське громадянство. Проте з огляду гострої нестачі духівників у Казахстані він вирішив повернутися «в імперію зла». Отримавши радянське громадянство та паспорт, а разом з ними право вільного пересування усією територією СРСР у 1957-1958 вирушав у довготривалі (по декілька місяців) місійні поїздки землями Казахстану, Узбекистану, Таджикистану. Загалом відбув 5 місійних поїздок. У грудні 1958 заарештований та засуджений на 3 роки позбавлення волі. Після звільнення влаштувався нічним сторожем на будову, а у вільний час підпільно, на приватних помешканнях поляків, українців, німців, московитів сповняв священничі обов’язки (1961-1969). В Казахстані налагодив приятельські стосунки та співпрацю з українським підпільним греко-католицьким священником о. Олексієм Зарицьким. Згадуючи про о. Олексія назвав його «сповідником віри та кандидатом на мучеництво». Ще тричі відвідував Польщу (1965, 1967-1968 і 1972-1973), в часі останньої поїздки два місяці лікувався в шпиталі у Кракові, але кожного разу повертався до пастви. 1974 стан здоров’я значно погіршився, на 10 днів госпіталізований у Карагандинську лікарню. В похороні брали участь священники різних конфесій, в тому числі й з України. Народився у м. Бердичів на Житомирщині 1905.
