130 років тому:
11.11.1894 – у с. Іванківці на Хмельниччині народився Віктор Чекірда-«Чорний Ворон», хорунжий Армії УНР, подільський повстанський отаман. Закінчив шість класів Проскурівської міської школи (1911), екстерном здав екзамен за два роки у Проскурівському реальному училищі (1913). Працював урядовцем у казенній палаті Кам’янця-Подільського. Мобілізований до війська на початку 1915, закінчив Першу київську школу прапорщиків, після чого відправлений на фронт. У 1917 активний учасник українізації частин царської армії. В Армії УНР від початку її створення, учасник Першого зимового походу Армії УНР. Після Ризького миру, в листопаді 1920 повернувся на Поділля та включився в повстансько-партизанську боротьбу проти московсько-більшовицького окупаційного режиму під псевдо «Чорний Ворон». В той період в Україні діяло кілька отаманів з прибраним іменем «Чорний Ворон»; Чекірда став одним із прототипів, що надихнув письменника Василя Шкляра на написання роману «Чорний Ворон. Залишенець». Неодноразово переходив радянсько-польський кордон та контактував із Повстансько-партизанським штабом УНР. В боротьбі з окупантом використовував тактику блискавичного маневрування та несподіваних ударів. Легалізовувався на різних посадах, під різними прізвищами, одного разу навіть волосним начальником міліції, а коли помічав зацікавлення ним з боку ЧК змінював місце перебування. Козаків збирав для виконання партизанських, переважно нічних атак, після здійснення яких повстанці розходилися по домівках і перетворювалися на цивільних селян. У цьому випадку пошуки чекістами бойового партизанського підрозділу завжди виявлялися марними. Атакував відділи ЧК, тюрми, радянські установи та об’єкти. Для його затримання або знищення було вислано цілий каральний полк. В бою біля с. Івонівка розгромив карателів, проте отримав поранення і змушений був перейти на територію Речі Посполитої. З таборів інтернованих перебрався до Чехо-Словаччини, 1924 вступив на економічно-кооперативний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Проте через хвороби, набуті в часі збройної боротьби (початкова стадія туберкульозу легень, серцеві напади, неврастенія, малокрів’я, відморожені частини тіла, що почали гноїтися) у 1925 залишив навчання. Згодом навчався у господарчій школі в Рожнові. У 1934 одружився. Після Другої світової війни оселився у Німеччині, відтак 13 років жив у Парагваї, де створив молочну ферму, а згодом переїхав до США. Дописував до журналу «Дороговказ» (Торонто). Нагороджений трьома орденами: Залізний Хрест, Хрест Симона Петлюри та Воєнний хрест. Останні відомості про українського лицаря походять з 1964. Подальша доля невідома.
